голосниця

ГОЛОСНИ́ЦЯ, і, ж., діал.

1. Гортань.

Дурний, хто, помилок лякаючись, Не сміє братися до діла, – Так, як би я не їв, лякаючись, Щоб кришка в голосницю не влетіла (І. Франко);

У мене самого від почутого так пересохла голосниця, що я не міг говорити (В. Шкляр).

2. Скроня, висок.

На голосницях Каламаря вже вибилася сивина (І. Чендей);

І. Огієнко підсумовує: ”Як бачимо, ми вживаємо в своїй мові або слова російського ”висок” (правда, сильно в нас уже закоренилося), або польського ”скроня”, а між тим маємо своє – голосниця (місце, де голос ніби входить до нас?)” (з наук. літ.).

3. Народна назва корпусу або його частин у музичних інструментах.

На верхній деці цимбалів є резонансні отвори, або голосники. Саму ж деку по-українському називають голосницею (Г. Хоткевич);

Опівночі Юр Кошута приклав до уст пищок [свисток] трембіти і з голосниці вихопилося й полинуло горами протяжне гудіння (Р. Андріяшик);

У західних регіонах побутували різновиди сопілки – денцівка, дводенцівка, флояра, а також трембіта – довга (до 3

м) конічна дерев'яна труба без отворів. Діаметр її поступово збільшувався від 25 до 60 см, утворюючи розтруб (голосницю) (з наук.-попул. літ.).

4. мн. Вертикальні стовпчики, з яких складається каркас ліхтарика церкви.

Церква виглядає монументально. Додають декоративності барокові форми завершення – баня, ліхтар, вишукана аркада нижніх голосниць та ґанок із профільованими стовпчиками (із журн.);

Враження від гарного храму псує бляшане покриття й обшивка зрубів картонними листами, під якими щезли аркади голосниць (з Інтернету).