гомоніти
ГОМОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, недок.
1. Розмовляти тихо, приглушено.
Довгенько гомоніли пани між собою, а ще довше після того мовчали (Марко Вовчок);
Діди, запаливши люльки, сиділи .. і гомоніли собі коло вогню (І. Багряний);
В кімнаті моїй тихо. За причиненими дверима ще й досі гомонять старі (П. Колесник);
// Говорити, розповідати про кого-, що-небудь.
Гомонять, що я сирітка І сиріткою зросла (Я. Щоголів);
Люди гомоніли, що кожної ночі якась біла тінь виходила з Федорової хати й прямувала до панського будинку (Панас Мирний);
– А яке він на тебе справив враження, Сергію Павловичу? Справді він такий учений, як ото про нього дехто гомонів? (Ю. Шовкопляс).
2. перен. Видавати безладні звуки; шуміти.
Грає вільне широкеє море, Гомонять його хвилі гучні (Леся Українка);
Вся затока, вкрита різаком і лататтям, гомонить своїм тисячоголосим життям (Б. Антоненко-Давидович);
Клекочуть ріки в Каракумах, В Каховці гомонять турбіни (Я. Шпорта);
* Образно. Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла (Т. Шевченко).
Значення в інших словниках
- гомоніти — гомоні́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- гомоніти — Говорити <�розмовляти> тихцем; (з нст. сл. що) розповідати, подейкувати; (- хвилі) шуміти; (- голоси) не замовкати. Словник синонімів Караванського
- гомоніти — [гомоун’ітие] -н'у, -мониш, -мониемо, -мониете; нак. -мони, -н'іт' Орфоепічний словник української мови
- гомоніти — -ню, -ниш, недок. 1》 Розмовляти тихо, приглушено. 2》 перен. Видавати безладні звуки; шуміти. Великий тлумачний словник сучасної мови
- гомоніти — див. говорити Словник синонімів Вусика
- гомоніти — РОЗМОВЛЯ́ТИ (усно обмінюватися думками, вести розмову), ГОВОРИ́ТИ, БАЛА́КАТИ, БЕСІ́ДУВАТИ, ГУ́ТО́РИТИ діал.; ПЕРЕГОВО́РЮВАТИСЯ (з ким, між ким); ГОМОНІ́ТИ (тихо, приглушено); ГАЛА́КАТИ (ГАЛА́ЙКАТИ) розм., ГАЛАЙКОТАТИ (ГАЛАЙКОТІТИ) підсил. розм. Словник синонімів української мови
- гомоніти — ГОМОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, недок. 1. Розмовляти тихо, приглушено. Довгенько гомоніли пани між собою, а ще довше після того мовчали (Вовчок, І, 1955, 119); В кімнаті моїй тихо. За причиненими дверима ще й досі гомонять старі (Кол., На фронті.. Словник української мови в 11 томах
- гомоніти — Гомоні́ти, -ню́, -ни́ш гл. 1) Говорить. Зібралася уся громада, посіли, гомонять. Гліб. Дай тобі, Боже, щоб ти тихенько гомонів, а громада тебе слухала. Ном. № 13590. руками гомоніти. Шутливо: писать. Ком. Пр. № 870. Словник української мови Грінченка