1. Словник української мови в 11 томах

гомоніти

ГОМОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, недок.

1. Розмовляти тихо, приглушено.

Довгенько гомоніли пани між собою, а ще довше після того мовчали (Вовчок, І, 1955, 119);

В кімнаті моїй тихо. За причиненими дверима ще й досі гомонять старі (Кол., На фронті.., 1959, 173);

// Говорити, розповідати про кого-, що-небудь.

Люди гомоніли, що кожної ночі якась біла тінь виходила з Федорової хати й прямувала до панського будинку (Мирний, IV, 1955, 236);

Гомонять, що я сирітка І сиріткою зросла (Щог., Поезії, 1958, 250);

— А яке він на тебе справив враження, Сергію Павловичу? Справді він такий учений, як ото про нього дехто гомонів? (Шовк., Інженери, 1956, 92).

2. перен. Видавати безладні звуки; шуміти.

Грає вільне широкеє море, Гомонять його хвилі гучні (Л. Укр., І, 1951, 356);

Клекочуть ріки в Кара-Кумах, В Каховці гомонять турбіни (Шпорта, Запорожці, 1952, 106);

*Образно. Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла (Шевч., І, 1951, 112).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гомоніти — гомоні́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. гомоніти — Говорити <�розмовляти> тихцем; (з нст. сл. що) розповідати, подейкувати; (- хвилі) шуміти; (- голоси) не замовкати. Словник синонімів Караванського
  3. гомоніти — [гомоун’ітие] -н'у, -мониш, -мониемо, -мониете; нак. -мони, -н'іт' Орфоепічний словник української мови
  4. гомоніти — -ню, -ниш, недок. 1》 Розмовляти тихо, приглушено. 2》 перен. Видавати безладні звуки; шуміти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. гомоніти — ГОМОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, недок. 1. Розмовляти тихо, приглушено. Довгенько гомоніли пани між собою, а ще довше після того мовчали (Марко Вовчок); Діди, запаливши люльки, сиділи .. і гомоніли собі коло вогню (І. Багряний); В кімнаті моїй тихо. Словник української мови у 20 томах
  6. гомоніти — див. говорити Словник синонімів Вусика
  7. гомоніти — РОЗМОВЛЯ́ТИ (усно обмінюватися думками, вести розмову), ГОВОРИ́ТИ, БАЛА́КАТИ, БЕСІ́ДУВАТИ, ГУ́ТО́РИТИ діал.; ПЕРЕГОВО́РЮВАТИСЯ (з ким, між ким); ГОМОНІ́ТИ (тихо, приглушено); ГАЛА́КАТИ (ГАЛА́ЙКАТИ) розм., ГАЛАЙКОТАТИ (ГАЛАЙКОТІТИ) підсил. розм. Словник синонімів української мови
  8. гомоніти — Гомоні́ти, -ню́, -ни́ш гл. 1) Говорить. Зібралася уся громада, посіли, гомонять. Гліб. Дай тобі, Боже, щоб ти тихенько гомонів, а громада тебе слухала. Ном. № 13590. руками гомоніти. Шутливо: писать. Ком. Пр. № 870. Словник української мови Грінченка