1. Словник української мови у 20 томах

гопник

ГО́ПНИК, а, ч., жарг.

Перев. молода людина з напівкримінального міського середовища, що залякує інших людей та вимагає в них гроші або цінні речі; шахрай, грабіжник, хуліган.

Увечері на лавках біля під'їзду вмощувалися гопники, усі в спортивних костюмах та кепках, лузали насіння і принагідно “стріляли” сигарети у наляканих перехожих (із журн.);

Олена Петрівна не вірила, що її син – гопник, що це саме він із компанією погрожував, бив, грабував... (з газ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гопник — -а, ч., жарг., заст. Вуличний грабіжник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. гопник — А, ч. 1. Вуличний злодюжка. Що ж, принаймні до одного «готика» донесли (Інтернет). 2. Малоосвічена, груба, неотесана людина. Автохтонні гопніки віддають перевагу спорткостюмам. Гопів виродженої крові можна розпізнати по светрові, недбало заправленому у спортивні штани (Д. Дереш). Словник сучасного українського сленгу
  3. гопник — (-а) ч. 1. крим. Злодій, грабіжник. БСРЖ, 134; СЖЗ, 31; ЯБМ, 1, 239. 2. мол.; несхвальн. Аґресивно налаштований підліток (молодик). <... Словник жарґонної лексики української мови