горобеня

ГОРОБЕНЯ́, ня́ти, с.

1. Пташа горобця.

Швидко вони [хлопці] позавертали овець і, як кошенята, дралися по вербах, видираючи горобенят (Панас Мирний);

Горобці вже не казились, бо кожний із них був тепер поважним батьком численної цвіркотливої родини голодних горобенят (О. Донченко);

Я тонув у криниці, куди я заліз був видирати горобині яйця й горобенят (Ю. Яновський);

* У порівн. Діти голопуцьки, як горобенята, бігають по вулиці (Ганна Барвінок).

2. перен., зневажл. Про дуже молоду, малоавторитетну або слабосилу людину.

[Півень:] А це що за горобеня [Довбня]? Іди сюди, я тебе одним пальцем покладу (О. Корнійчук);

– Ти ще будеш викручуватися, горобеня жовтороте? – Улас відкинув назад голову, люто глянув в очі Гнатові (Григорій Тютюнник);

[Кряж:] Ні, ти тільки послухай: виступає Галька, Пилипа Сторчака дочка... Таке горобеня, торік лише десять класів закінчило, і давай мене, Антона Кряжа, сповідати (М. Зарудний).