горобеня

ГОРОБЕНЯ́, я́ти, с., розм.

1. Пташа горобця.

Швидко вони [хлопці] позавертали овець і, як кошенята, дралися по вербах, видираючи горобенят (Мирний, 1, 1954, 58);

Горобці вже не казились, бо кожний із них був тепер поважним батьком численної цвіркотливої родини голодних горобенят (Донч., VI, 1957, 531);

*У порівн. Діти голопуцьки, як горобенята, бігають по вулиці (Барв., Опов.., 1902, 416).

2. перен., зиеважл. Про людину з невеликою фізичною силою або про таку, що займає незначне місце в суспільстві.

[Півень:] А це що за горобеня [Довбня]? Іди сюди, я тебе одним пальцем покладу (Корн., І, 1955, 221);

[Кряж:] Ні, ти тільки послухай: виступає Галька, Пилипа Сторчака дочка… Таке горобеня, торік лише десять класів закінчило, і давай мене, Антона Кряжа, сповідати (Зар., Антеї, 1962, 214).