гучноголосий

ГУЧНОГОЛО́СИЙ, а, е.

1. Який має гучний голос.

Вона [дівчина] ще раз поглянула на нього, великого, гучноголосого й чудного (В. Домонтович);

До відділеної перегородками від великого залу колишнього банківського будинку на площі Тевелєва кімнати Семенка часто заходив, наїжджаючи з Москви, гучноголосий Маяковський (М. Бажан);

// Сповнений гучних голосів.

Замість широких київських вулиць, високих будівель і гучноголосого людського потоку на території нинішнього “Арсеналу” були околиці стольного града Києва (з газ.);

Завдяки діяльності створених патрулів міліції більше немає п'яних гучноголосих компаній під будинками опівночі (з газ.);

// Який виконується гучними голосами.

* Образно. І я іду у нетрю [нетрі] у густую І звідусіль гучноголосий чую Природи спів (Б. Грінченко);

У водоймах з берегами, облямованими очеретом, кущами й деревами, із середини квітня починаються гучноголосі концерти жаб (із журн.).

2. перен. Те саме, що гучни́й 4.

Нині зникло багато трастів, банків, довірчих та інвестиційних компаній, які не змогли виконати свої гучноголосі обіцянки про надвисокі дивіденди (із журн.).