гідний

ГІ́ДНИЙ, а, е.

1. чого, на що. Який заслуговує на щось або вартий чого-небудь.

Вірне це слово, і гідне всякого прийняття, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішних, із яких перший то я [апостол Павло] (Біблія. Пер. І. Огієнка);

[Хоростіль:] Хоростіль встає тілько перед такими, що того гідні (І. Франко);

– Усе, що пережито, На спогадання гідне (А. Малишко);

– Різні, подруго, є люди, Гідні шани і огуди, Є без цвіту, є в цвіту (С. Воскрекасенко).

2. чого і без дод. Який відповідає вимогам часу, обставинам; належний.

Великий князь київський не щодня жону вів, та й не щоразу Русь народжувала такого князя, тому весілля мусило бути гідним його ймена [ймення] й величі городу Києвого (І. Білик);

– Несила Нам, о царице, .. гідну подяку тобі уложити (М. Зеров, пер. з тв. Вергілія);

// Цілком відповідний у певному випадку; потрібний.

Він, класний керівник, не знайшов гідної відповіді на зухвалу мову вихованця (О. Донченко).

3. Такий, що має високі позитивні якості; достойний.

– Коби лиш яку гідну та роботящу [невістку] Бог навернув, – говорить [Максимиха] спроквола (Н. Кобринська);

[Коренєв:] Навчись прощати заради друга,... коли гідний друг, Коли зумів спокутувать провину (Л. Дмитерко);

Озернилось, як колосся, Стало бойове і гідне – Слово наше рідне! (П. Тичина).

4. з інфін. Який здатен на щось.

[Дон Жуан:] При світлі волі всі краї хороші, всі води гідні відбивати небо, усі гаї подібні до едему! (Леся Українка).

5. розм. Згодний, готовий.

Вона сказала, що .. гідна на все, щоб йому віддячити (В. Підмогильний);

Я раптом відчула, що я вже не гідна далі тікати від себе (М. Хвильовий).

6. діал. Шановний.

[Калеб:] Спокійся, гідний вчителю, будь певен, що ми тебе на глум не віддамо молодикам (Леся Українка).