гідний

ГІ́ДНИЙ, а, е.

1. Який заслуговує або вартий чого-небудь.

[Хоростіль:] Хоростіль встає тілько перед такими, що того гідні (Фр., IX, 1952, 163);

Той не гідний звання члена партії, хто не вміє вимагати і добиватися від своїх довірених виконання їх партійних обов’язків відносно їх довірителів (Ленін, 8, 1949, 194);

— Різні, подруго, є люди, Гідні шани і огуди, Є без цвіту, є в цвіту (Воскр., З перцем! 1957, 80).

2. Який відповідає вимогам часу, обставинам; належний.

Наша республіка [Українська] займає гідне місце на міжнародній арені (Визначні місця Укр., 1958, 41);

// Цілком відповідний у даному випадку; потрібний.

Він, класний керівник, не знайшов гідної відповіді на зухвалу мову вихованця (Донч., V, 1957, 517).

Гі́дним чи́ном — належно.

Таку великодушність було гідним чином віддячено, і малюк дістав дозвіл шарпнути за дротинку гудка, власноручно прогусти (Ю. Янов., І, 1958, 433).

3. Такий, що має високі позитивні якості; достойний.

— Коби лиш яку гідну та роботящу [невістку] бог навернув, — говорить [Максимиха] спроквола (Кобр., Вибр., 1954, 191);

[Коренєв:] Навчись прощати заради друга… коли гідний друг. Коли зумів спокутувать провину (Дмит., Драм. тв., 1958, 403);

Озернилось, як колосся, Стало бойове і гідне — Слово наше рідне! (Тич., II, 1957, 117).

4. діал. Шановний.

[Калеб:] Спокійся, гідний вчителю, будь певен, що ми тебе на глум не віддамо молодикам (Л. Укр., III, 1952, 69).