ерос

Е́РОС, ч.

1. род. Е́роса, міф. (з великої літери). Бог кохання.

Прокинувся Ерос. Запалив полум'я кохання у глибині безликого Хаосу. І народилася прекрасна мати – Земля (О. Бердник);

– Той Ерос часом полює й за нашими! Як пустить отруйну стрілу – чоловік починає страждати й сохнути від кохання, хоча для перса це справжня ганьба (І. Білик);

Гесіод пише, що Ерос належить до найстаршого покоління богів (з наук.-попул. літ.).

2. род. у. У філософії Платона – містичний потяг до фантастичного, надприродного світу ідей.

Сутність еросу, за Платоном, – це потяг до краси й абсолюту (з наук.-попул. літ.);

У діалозі “Бенкет, або Бесіда про любов” Платон визначає природу еросу як організаційної творчої сили (з навч. літ.).

3. род. у, перен. Чуттєве кохання; пристрасть, жага.

Побіч основних біологічних потреб (голод та ерос) і їхніх відмін (наприклад, господарські, суспільні) має людина ще три роди психічних потреб: пізнавальні, метафізичні та мистецькі (Б.-І. Антонич);

Я люблю тебе .. Ти принесла мені на крилах безсоромного еросу сенс і бажання змін (С. Процюк);

Життя вимагає рівноваги між еросом і танатосом, осмисленості смерті як жертви заради роду (з наук.-попул. літ.).