золотаво
ЗОЛОТА́ВО.
Присл. до золота́вий.
Світло лампи падало на Наталині руки, і вони освічувались золотаво (О. Тесленко);
Емілія відложила лютню і .. пригубила келих. Вуста її, змочені трунком, засвітилися золотаво (Ю. Винничук);
// у знач. пред.
І от уже низом стало срібно-срібно, вище – золотаво, а вгорі – блакитно. Це березняк, що побратався з полохливою осичиною (М. Стельмах).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me