кат

КАТ, а, ч.

1. Той, хто здійснює тілесні покарання або смертні вироки, бере на тортури.

Прийшов і кат з сокирою, найнятий татарин, котрого Вишневецький держав при своєму дворі (І. Нечуй-Левицький);

На драбині, приставленій до стовпа, стояв уже кат (П. Панч);

За ним тюпав міський кат у чорному каптурі і з прорізами для очей, він тримав у руках сокиру (Р. Іваничук);

Султан ішов до султанші сам, без суддів і катів, нікого не кликав на поміч, навіть не взяв з собою меча або хоч ножа (П. Загребельний);

Головний кат справді був попереджений про ласку царя царів і дозволив жінці забрати додому будь-кого з приречених (І. Білик).

2. перен. Той, хто тиранить, убиває, мучить; мучитель, недолюдок.

Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє! Може, в руках невідомих братів Станеш ти кращим мечем на катів (Леся Українка);

Суд над зрадниками Батьківщини й катами народу відбувався в будинку цієї ж школи (О. Довженко);

– При ньому катам, казнокрадам та різним темним людцям жилося як у Бога за пазухою, але чесних, розумних і гуманних офіцерів він за будь-яку дрібницю міг тижнями тримати на гауптвахті (З. Тулуб);

– Сестра я, сестра, – ридаючи, вигукувала вчителька, в нестямі пориваючись до отетерілих нападників. – Рубайте й мене, звірі, кати ви, нелюди... (О. Гончар).

3. лайл. Біс, чорт.

Який вас обезглуздив кат? (І. Котляревський).

◇ Біс (кат, чорт) би його́ (тебе́, її́ і т. ін.) взяв див. біс¹;

Біс (чорт, ді́дько, кат) із ним (з не́ю, з тобо́ю і т. ін.) див. біс¹;

(1) До ка́та – дуже багато.

[Явдоха:] Вона дівка-козир.., а худоби і грошей до ката (Г. Квітка-Основ'яненко);

В складку хлопці та дівчата Назнесуть курчат до ката (І. Манжура);

– Я їх [дрова] уже й смалю добре, а про те ще до ката в сараї (Л. Яновська);

Перед самим сніданком у курінь увалився гурт січовиків, од котрих пахло до ката смачно, вони були веселі й говіркі й одразу ж завзято запрацювали ложками (Ю. Мушкетик);

(2) Кат зна що (як, куди́ і т. ін.), зневажл. – не те, що треба; не таке, як треба; не так, як треба; те, що викликає осуд, подив і т. ін.

Ану, думаю, зв'яжу я його [півня] краще, бо та Варка .. кат зна як зв'язала (Марко Вовчок);

– Ти кат зна що верзеш, – сказала Олеся (І. Нечуй-Левицький);

У нас багато говориться про міць та сталість всієї справи, а робиться все якось кат зна як (М. Івченко);

Гнат не хотів, щоб кат зна що варнякали про нього. Тому вирішив усе нишком владнати [висватати Марту] (М. Стельмах);

(3) Кат його́ (її́, їх і т. ін.) [ма́му] бери́ (забира́й) / взяв (побра́в, забра́в) [би]:

а) (лайл.) уживається для вираження досади з приводу чогось, незадоволення ким-, чим-небудь.

– Ага! От чого мені шкода, кат би його взяв, – піджака загубив (О. Довженко);

– Такий вовчисько, кат би його побрав. Жаль, що немає рушниці (Ю. Збанацький);

б) уживається для вираження зневажливого ставлення до кого-, чого-небудь, незадоволення ким-, чим-небудь.

“Хазяї, кат його маму бери”, – сам не знає на кого сердиться [Левко], різко б'є віжками по конях (М. Стельмах);

Знають [Івана], кат його не візьме, допік він їм, майстрам, ще будучи фабзайцем (О. Гончар);

в) уживається для вираження примирення, вимушеної згоди з чимось; нехай буде так, як є.

Теличка залишається вдома. Заберуть [німці], кат її бери, не доїться. А корову відвести на Василів кут, до далекої рідні (Григорій Тютюнник);

(4) Кат його́ (тебе́, її́ і т. ін.) [ба́тька (го́лову)] зна́є (зна), зневажл. – невідомо, незрозуміло.

– А нам же яка порада буде? – загули козаки, дивлячись, що усе їх начальство чи переказилось, чи кат їх зна: писар, мов пiсля дурману, повiявсь собi додому, а пан сотник понурив голову та теж потяг до своєї хати (Г. Квітка-Основ'яненко);

Кат їх батька зна, над чим таким важким .. животи вони понадривали? (П. Гулак-Артемовський);

Почне щось снуватися в голові – снується та й снується, а на який кінець, то й кат його голову знає... (С. Васильченко);

– Де брусок? – Ну, мантачка... – А кат тебе знає, де ти все діваєш (Григорій Тютюнник);

– Не турбуйся, Тимофійовичу, – заспокоїв телефоніста Хаєцький. – В мене теж один босий!.. Кат його зна, де він чобіт збувся... (О. Гончар);

(5) Кат ка́том <�Кат з каті́в> – дуже жорстокий, немилосердний (про людину).

Допиту справжнього ще не було, бо комендант вечеряє! А кат з катів був! Що він виробляв з людьми! (А. Головко);

– Різні є люди: пан теж себе людиною вважає. А Пігловський навіть вище людей.., а сам кат катом (М. Стельмах);

(6) Кат ма́є чого – немає.

– Тут ліс, пане, – золото! І на цілому світі такого дубка кат має (Панас Мирний);

[Пріська:] Думають, що мати робити не хоче, .. ледача мати, прикидається недужою... Не бачать, що тут здоровля [здоров'я] того давно кат має (С. Васильченко);

Зітхає Дзвонар, – зима, а рукавиць кат має (М. Стельмах);

(7) На [яко́го] ка́та – уживається для вираження незадоволення в знач. нащо, навіщо.

На якого ви ката З книжками носитесь в руках? (Л. Боровиковський);

Хоч я і студент, але на якого ката мені мучити себе, ускладнюючи й так нелегке своє становище, вчити німецьку мову, коли я надалі також не зможу нею скористатися у своїй роботі? (О. Шугай);

Для розумної людини немає більшого горя, як жалкувати за марно втраченим часом. На ката нам ті старощі здалися? (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);

Не узя́в його́ (її́, їх і т. ін.) біс (кат, чорт) див. біс¹;

(8) У ка́та – уживається при вираженні незадоволення чим-небудь.

Де ти в ката забарилась з своїми лучами? (Т. Шевченко);

– Моє добро, батьківщина. – Яка там у ката батьківщина? Ви ж панські. В наділ вам дано (Панас Мирний);

[Тиберій:] Та куди ж він у ката щез той шлях? (М. Кропивницький).