катувати

КАТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., кого.

1. Допитуючи, піддавати тортурам; мучити.

Довго катували [гестапівці] старого, але він і слова не сказав їм про партизанів (В. Кучер);

Він добре знає, встиг переконатися, що я не скажу нічого, хоч би він катував мене місяцями (В. Владко);

Страшно подумати, що її Гриця, може, виявлено і його зараз катують, вимагаючи зізнань (Д. Бедзик);

Коли почнуть катувати, криків ви все одно не почуєте (О. Авраменко, В. Авраменко);

* У порівн. Він [Гануш] ударив форте. Бідний фортеп'ян наче застогнав під його пальцями, ніби його катували (І. Нечуй-Левицький).

2. Завдавати тяжких фізичних мук, страждань.

Катувала, мордувала, Та не помагало: Як маківка на городі, Ганна розцвітала (Т. Шевченко);

– Тут уже баби в один голос: “Та й за віщо так катувати дитину?” (С. Васильченко);

Хто б у цей час не заглянув у його догідливі очі, ніколи б не повірив, що він за в'язку сушняку може до півсмерті катувати людину важкими носаками (М. Стельмах);

* Образно. Безводдя – ось чим катує нас степ (О. Гончар).

3. заст. Страчувати, карати на смерть.

Сю ніч будуть в Україні Родиться близнята. Один буде, як той Гонта, Катів катувати! (Т. Шевченко).

(1) Катува́ти себе́ – те саме, що катува́тися 1.

Продовжуючи путь до свого гуртожитку, Стась жорстоко катував себе, називав круглим дурнем (О. Гуреїв);

Я катуватиму себе все життя за те, що не сказала, що не скажу нікому про твою зраду. Заради дітей не скажу (Микита Чернявський);

Два дні катував себе роботою, виморював до повного безсилля (Ю. Мушкетик).