керувати

КЕРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. чим і без дод. Користуючись кермом та іншими пристроями, спрямовувати рух, хід, роботу чого-небудь.

Пливуть собі, співаючи, Море вітер чує; Попереду Гамалія Байдаком керує (Т. Шевченко);

Для Віті сьогодні – бенефіс. Без шапки, чорне, як хмара, обличчя, мокрий, розкуйовджений чуб... – він керує машиною, сердиться, лається, як це подобає доброму машиністові (С. Васильченко);

А все ж таки машиністом, що керує паровозом і паровозним гудком, мабуть, краще бути (Б. Антоненко-Давидович);

* Образно. Чує Хо, як сільський учитель обіцяє хитро-мудро керувати поміж підводними каміннями сучасних порядків, а таки доплисти куди треба (М. Коцюбинський);

Чайка, вже давно звиклий керувати своїм словом, говорив добре (Д. Бузько);

// ким, рідко кого. Правити (волами, кіньми і т. ін.).

Коня керують уздами, а чоловіка словами (прислів'я);

Голосу, що він вдень керував волами, – не чули (Ю. Яновський);

// чим. Спрямовувати процес, упливати на розвиток, стан чого-небудь.

Хто конкретно керував усім, яка сила направляла всю акцію, кого би треба за іменем підіймати на щит – ніхто не знав докладно (І. Багряний);

Левадиха знову висмикнула нитку, бо трапився ґудз, i засотала вище. – Мене спитай, як Бог усiм мудро керує (Р. Андріяшик);

Сучасний рівень знань практично ще не дає змоги людині керувати погодою (з газ.);

// що, рідко. Спрямовувати, направляти що-небудь кудись, до чогось.

Каже Еней кораблі керувати на берег (М. Зеров);

* Образно. Керуй на озеро спокою Свої шукання молоді (М. Рильський).

2. ким, чим і без дод. Спрямовувати діяльність кого-, чого-небудь; бути на чолі когось, чогось; давати вказівки; розпоряджатися.

Чоловік мислить, а Бог керує (Номис);

Кульжан виявилася надзвичайно здібною .. і могла .. самостійно керувати великим господарством (З. Тулуб);

– Чому ж ти прагнеш до влади і сили, які зв'яжуть тебе навіки з ділами і пристрастями тих, ким ти жадаєш керувати? Де ж тоді істина, де свобода? – Свобода поза владою – фікція, – суворо сказав Кирило (О. Бердник);

Створювалося навіть таке враження, що це він усім тут керує (Ю. Андрухович);

Тут ми з ним і познайомилися у професора, який також керував моїми студіями з української історії (Д. Білий);

// чим і без дод. Бути керівником установи, організації, відділу і т. ін.

Треба буде когось з знайомих, що керують у бібліотечному комітеті, розпитати (Панас Мирний);

Керував студією відомий письменник (О. Донченко);

Він не раз обирався на різні посади і деякий час керував колективом (В. Діброва);

// ким, чим. Спрямовувати чиї-небудь учинки, дії.

Хто собою керувать не вміє, той і другого на розум не наставить (прислів'я);

[Степан:] Бач, куди їх [дівчат] лихе занесло! А все це Текля керує! (М. Кропивницький);

Ніхто мною не керував, я сам учився (Ю. Покальчук);

Я не намагався керувати тобою, це неможливо (В. Шкляр);

// ким, чим, перен. Зумовлювати чиї-небудь дії, вчинки.

Якась дика, непогамована енергія керувала його рухами (М. Коцюбинський);

Ми ще не могли зрозуміти, що керує його вчинками (В. Кожелянко);

Людським життям часто керують саме несподіванки (І. Білик);

Мене весь час не покидало враження, що хтось ними [щурами] дуже розважно керує, визначає їхні вчинки (Ю. Винничук);

Якась сила керувала його волею, формуючи потребу (Г. Пагутяк);

// чим. Диригувати (хором, оркестром).

Керує хором молодий учитель, викладач музики та співів, котрий сам теж пробує дещо компонувати (О. Гончар).

3. чим, лінгв. Зумовлювати відповідний відмінок залежного слова, вимагати після себе певного відмінка підпорядкованого слова.

Якщо дієслово керує іменником, воно визначає його форму й разом із ним утворює словосполучення (з навч. літ.).