клейкий

КЛЕЙКИ́Й, а́, е́.

Який прилипає, липне.

Він підняв руку, зірвав кілька листочків. Вони були клейкі, запашні і немовби аж просвічувались (Д. Ткач);

Ярема підвівся, витираючи об поли клейкі від картоплі пальці (П. Загребельний);

Вона цвіла, ніби свята, – ніжне прядиво огорнуло її тонке віття, призеленене покровом ще клейких листочків (Валерій Шевчук);

* Образно. Часто я самотній, ніби Крузо, Виглядаю з-за обрію кораблів. І думка безпорадно грузне В клейкім баговинні слів (В. Симоненко);

Ця лінькувата розмореність воїв наганяла клейкий сон (І. Білик);

// Який містить у собі клей.

Березове листя збирають навесні, як тільки зникне з нього клейка речовина (з навч. літ.);

Ласощами з вишні є навіть клейка речовина – камедь, що виділяється з пораненого стовбура (із журн.);

// Який виділяє клей.

І силосну башту побачили люди, і скирти з сіном, і голі дерева, що полискували клейкими бруньками (В. Кучер);

Ніяк не уникнеш клейкої живиці, від якої безрадісно липкими робляться пучки (Ю. Іздрик);

* Образно. Бруньки ще тільки набубнявіли, але запаморочливо-гіркий, клейкий запах аж дурманив голову (Ю. Мушкетик).