клекітливий

КЛЕКІТЛИ́ВИЙ, КЛЕКОТЛИ́ВИЙ, а, е.

Який клекоче.

Занадто спокійний, занадто рівний цей голос серед клекітливих, пінистих голосів (В. Винниченко);

Ще мить, і він загинув би у клекотливому вирі (О. Донченко);

І знову нижче хмар сумує клекотливий пташиний грай, а йому з глибини присілка подає голос самотня сурма (М. Стельмах);

Темна, розшарпана, простоволоса постать обдавала його клекітливим хрипом з грудей (М. Малиновська);

// Який має схильність клекотати (у 1 знач.).

Клекотливі птахи, відлітаючи у вирій, виспівували свою прощальну пісню (із журн.);

// перен. Бурхливий, який проявляється з надзвичайною силою (про почуття, пристрасті і т. ін.).

Тетяна розмахувала руками, диригуючи в тій потрясаючій бурі звуків, у клекітливому морі мелодії (І. Багряний);

Сідала за фортепіано й програвала щось нерозсудливе, гаряче, клекотливе – одну із дитячих своїх імпровізацій (Валерій Шевчук).