клопотатися

КЛОПОТА́ТИСЯ, очу́ся, о́чешся, недок.

1. біля (коло) чого і без дод. Ретельно займатися чим-небудь, старанно робити щось; поратися.

Клопоталися чоловіки у тому саду: пісок возили, східці по згір'ю направляли та місточки через рівчаки ладили (Марко Вовчок);

Княгиня дивилась на дівчину, що клопоталась коло столу (Н. Королева);

Сагайда .. саме клопотався з лейтенантом Сіверцевим біля рації (О. Гончар);

Мати клопоталася, готуючи сніданок (Микита Чернявський);

Довкола снували люди, клопочучись біля халуп, кудись поспішали, щось робили (Валерій Шевчук);

// біля (коло) кого. Доглядати когось, ходити біля когось.

Дядина все коло мене клопочеться. – Нічого, тіточко, – кажу їй: .. я дужа, зовсім дужа (Ганна Барвінок);

Гаїнка, як була вдягнена, лежала на полу, а стара Параска щось клопоталася коло неї (Б. Грінченко);

У купе лежав німецький офіцер Пельке, біля нього клопотався військовий лікар (В. Кожелянко).

2. про кого – що, за що, також із спол. щоб. Звертаючись до кого-небудь, добиватися, спонукати когось виконати прохання, звернення і т. ін.; просити (у 1 знач.).

Оці добродії почали клопотатися, щоб прийняти Шевченка до Академії (Панас Мирний);

Повернувшись із походу, Сагайдачний вирядив запорожців на Січ, городових козаків розпустив по домівках, сам же поїхав у Київ клопотатися за просвітні та релігійні справи (А. Кащенко);

Митрополит Київський Арсеній тоді дуже клопотався, щоб таки закласти митрополитанську [митрополитську] друкарню (І. Огієнко);

Він побіг до казарми клопотатись про відпустку на вечір собі й Семенові (Л. Смілянський);

– Я лісу хочу дістати на хату, бо в мене хата згоріла... Про ліс клопочуся (А. Шиян);

// за кого. Сприяти кому-небудь у чомусь, просити за когось.

Вдарити не наважувався [батальйонний]. Долгов недурно казав, що за поета клопочуться в Петербурзі високопоставлені особи. Краще не ризикувати своєю кар'єрою (З. Тулуб).

3. ким – чим, про кого – що, також без дод., розм. Те саме, що турбува́тися 1; хвилюватися (у 2 знач.).

Уже й мати почали примічати та клопотатись: – Доню моя, доню! що се тобі сталось? (Марко Вовчок);

Тато Ваші дуже клопочуться Вашою їздою до Варшави (В. Стефаник);

– А про моїх дітей не клопочися: не ти їх годуватимеш... (І. Муратов);

Коли князь надто клопочеться жонами, подумав він, це рано чи пізно приведе до лиха, бо князь не належить сам собі, а передусім княжінню (І. Білик).