клопотати

КЛОПОТА́ТИ, очу́, о́чеш, недок.

1. кого. Турбувати, тривожити, хвилювати кого-небудь.

Не пишу до нього [І. Франка], бо боюсь його клопотати, але Вас прошу написати мені, як тепер його здоров'я (М. Коцюбинський);

Рушнички шиті лежать у скрині, Вже не клопочуть вони дівчини! (Леся Українка);

Пріська замислилася: не хотілося їй клопотати чужих людей (Л. Яновська);

Свейнальдр здвигнув плечима втретє, його явно клопотали інші думки (І. Білик);

// за кого – що і без дод., також із спол. щоб. Звертаючись до кого-небудь, добиватися, спонукати когось виконати прохання, звернення і т. ін.; просити (у 1 знач.).

– Я буду клопотати, щоб наш полк перевели на деякий час у запас (Д. Бузько);

Якби він знав, що за нього клопотали дві наймогутніші жінки в імперії, він би вжахнувся, та його рятувало незнання (П. Загребельний).

2. рідко. Те саме, що клопота́тися 1; поратися.

[Настя:] Еге, доню, ти клопочи, порядкуй, душко моя (М. Кропивницький);

Мама, звичайно, як мама – Біга [бігає], підносить, клопоче, Ходить слідом за синами, Нишком втираючи очі (М. Гірник);

Оддалiк, бiля димлячої жаровнi клопотало троє хлопцiв, якi нанизували на довгi шампури шматки м'яса (О. Авраменко, В. Авраменко);

Хазяйка клопотала біля печі (Люко Дашвар).

◇ (1) Клопота́ти / заклопота́ти го́лову чию, кому – турбувати, непокоїти, хвилювати кого-небудь; перейматися чимсь.

Вийшли [заробітчани] з міста в поле на битий шлях. Тут уже інші речі клопочуть Грицькову голову (Панас Мирний);

– Як зробив, так хай і одвічає [відповідає], а ти начальникам голови не клопочи (Б. Грінченко);

(2) Клопота́ти кло́потами кого, що – тривожити, турбувати клопотами кого-, що-небудь.

Врочисте свято клопотало кожну сім'ю своїми споконвічними клопотами (Панас Мирний);

(3) Клопота́ти собі́ (свою́) го́лову чим – думати про що-небудь, обтяжуючи себе.

Чортзна-чим ти клопочеш свою голову, Карпе! (М. Коцюбинський);

Марусяк, раз рішивши собі усю оту справу, більше не клопотав собі нею голови (Г. Хоткевич).