клясти
КЛЯ́СТИ́, кляну́, кляне́ш і рідко клену́, клене́ш, недок.
1. кого, що і без прям. дод. Те саме, що проклина́ти 1.
Не співає чорнобрива. Кляне свою долю (Т. Шевченко);
Поставали [селяни] на оборі, дивляться, одні кленуть [злодія], другі грозять, треті так собі стоять (І. Франко);
– А забрано ж, забрано, бодай йому руки покорчило! – кляла стара Сивашиха (Б. Грінченко);
Шкапина ні з місця. Тоді стара циганка випускала з сухих грудей дикий, нелюдський крик, підіймала догори кулак із димучою люлькою, трясла їм [ним] і кляла так страшно і завзято, що комиші схилялись навколо од страху і сорому (М. Коцюбинський);
Що тебе клясти, моя недоле? Не клену. Не кляв. Не проклену (В. Стус).
2. розм. Те саме, що ла́ятися 1.
Сплячі сердилися і кляли, але треба було вставати (Н. Кобринська);
Вони вже чули, що вулицею тупотіли коні, бігли люди, якісь голоси перегукувались, хтось наказував, хтось кликав, хтось кляв (Ю. Смолич).
◇ (1) Кля́сти́ в ба́тька, в ма́тір кого:
а) проклинати, зачіпаючи честь батьків.
Дуже довго він кляв мужиків в батька, в матір (А. Кримський);
б) дуже лаяти.
Кайдашиха мовчки кляла в батька, в матір і Бієвці, і Балашову хату (І. Нечуй-Левицький);
(2) Кля́сти́ на чім (на чо́му) світ стої́ть кого, що – не стримуючись, не соромлячись у виразах, дуже проклинати.
Як командир батареї тяжкої [важкої] артилерії Петро мав багато клопоту і, вивантажуючись, кляв когось на чому світ стоїть (І. Багряний);
Кляне [Марія] ту війну осоружну на чім тільки світ стоїть (Є. Гуцало).
Значення в інших словниках
- клясти — кля́сти́ дієслово недоконаного виду форми 'клену', 'кленеш',... вживаються рідко Орфографічний словник української мови
- клясти — Проклинати; лаяти, кобенити. батькувати, коренити; ЖМ. лаятися. Словник синонімів Караванського
- клясти — див. лаяти Словник синонімів Вусика
- клясти — кляну, клянеш, рідко клену, кленеш, недок. 1》 перех. Піддавати прокльонам; проклинати. Клясти на чім світ стоїть кого — дуже проклинати. 2》 неперех., розм. Те саме, що лаятися 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- клясти — Не клени, бо шкода слини. Клятьбою нікого не направиш. Так клене, що аж трава схне. Дуже тяжко клене, взиваючи всі сили небесні та земні, щоб пошкодили. Приповідки або українсько-народня філософія
- клясти — ЛА́ЯТИ (різкими словами висловлювати осуд, докори), СВАРИ́ТИ, ЛА́ЯТИСЯ, СВАРИ́ТИСЯ, КАРТА́ТИ, ГА́НИТИ, ГРОМИ́ТИ, РОЗНО́СИТИ підсил., КЛЯ́СТИ́ розм., ВІДЧИ́ТУВАТИ розм., ЧИ́СТИТИ розм., ГРІ́ТИ розм., ШПЕ́ТИТИ розм., ГРИ́ЗТИ розм., НАБИРА́ТИ розм. Словник синонімів української мови
- клясти — Кля́сти́, кляну́ (і клену́), кля[е]не́ш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- клясти — КЛЯ́СТИ́, кляну́, кляне́ш, рідко клену́, клене́ш, недок. 1. перех. Піддавати прокльонам; проклинати. Не співає чорнобрива. Кляне свою долю (Шевч. Словник української мови в 11 томах
- клясти — Клясти, кляну (клену), -неш гл. 1) Проклинать. Не співає чорноброва, кляне свою долю. Шевч. 69. Любіть ворогів ваших, благословляйте, хто клене вас. Св. М. V. 44. 2) Поносить, ругать. Хоч і діжу з тістом оддай, то ще буде клясти, що важко нести. Ном. № 4831. Словник української мови Грінченка