клястися

КЛЯ́СТИ́СЯ, яну́ся, яне́шся, недок., ким, чим і без дод., також із спол. що.

Те саме, що присяга́тися; присягати (у 2 знач.).

А Я [Ісус Христос] вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого; не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Забудь мої сльози, забудь сиротину, Забудь, що клялася; другого шукай (Т. Шевченко);

Тихін на лаві сидів і не зводив із неї очей .. Винився й клявся, що надалі, коли хоч пальцем торкне її, – руку собі одрубає (А. Головко);

Мати клялася, що коли вона, бувши ще дівкою, спала в коморі, святий Юрій раз з'явився їй у сні в білих ризах, на білому коні (О. Довженко);

Ми стояли в кормі човна – Серце в серце і руки в руки. Ми клялися в душі до дна Буть такими на всі розлуки (М. Вінграновський).

Присяга́тися (кля́сти́ся)/ присягну́тися Бо́гом (Христо́м, хресто́м і т. ін.) див. присяга́тися;

(1) Христо́м-Бо́гом кля́сти́ся – те саме, що Присяга́тися / присягну́тися Бо́гом (Христо́м, хресто́м і т. ін.) (див. присяга́тися).

Кирило Кнур .. Христом-Богом клявся, що як купались з Остапом укупі, то й хвостика бачив... (Панас Мирний).