кмітливий

КМІТЛИ́ВИЙ, а, е.

1. Здатний добре й швидко міркувати, розмірковувати; тямущий.

Кмітливої голови й руки слухають (О. Донченко);

Новиков став найціннішим розвідником, хоробрим, завзятим, кмітливим (О. Копиленко);

Аецій був кмітливий отрок і швидко переймав усе гунське: і звичаї, і мову, і військове ремесло (В. Малик);

Андрусь Бойко був господарем хоч і небагатим, одначе старанним та кмітливим, лад господарству своєму давав (І. Нижник);

// Який виражає тямущість.

У неї такі спостережливі, кмітливі оченята, так вона пантрує ними за маминим обличчям – враз запідозрить, відчує нещирість (І. Рябокляч);

Обличчя мав [бортник] розумне, кмітливе, надто ж очі – в зеленому блиску, хитрі й меткі (П. Загребельний);

// Слушний, доречний (про думки, поради і т. ін.).

Той чоловік, сповнений простоти, розв'язував надто складні питання, давав .. кмітливі поради (Олесь Досвітній);

// Який швидко сприймає, засвоює що-небудь (про тварину).

Біля гравців довкола столика і жабенята стрибають, кмітливі створіння знайшли дотепний спосіб полювання на комашню (О. Гончар);

Взагалі ж це був кмітливий, сказати б, навіть дотепний пес, тямковитий (В. Чемерис).

2. Те саме, що спостере́жливий.

В кмітливої Мокрієвської були надто гострі очки й вже примітили ті латки (І. Нечуй-Левицький);

Охрім Залужний пильно вдивлявся в неї чорними кмітливими очима, і усмішка в нього ховалася у чорній бороді (М. Івченко);

Життя йде своїм порядком, але Дарчине кмітливе око помічає, що не все гаразд у цьому порядку (Ірина Вільде).