1. Словник української мови у 20 томах

княжити

КНЯ́ЖИТИ, жу, жиш, недок., іст.

Правити князівством (у 1 знач.).

Десь думає [князь], як тяженько княжить Без війська (І. Франко);

Розкажу вам, як на горах Славний Київ наш постав .. Як столицею він став… Хто й коли у ньому княжив (О. Олесь);

– І сів Олег княжити в Києві (Р. Іванченко);

– Мій брат княжить у полян, а деревляни мають свого князя. Так нас поділив Святослав-князь (І. Білик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. княжити — кня́жити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. княжити — див. керувати Словник синонімів Вусика
  3. княжити — -жу, -жиш, недок., іст. Правити князівством (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. княжити — КНЯЗЮВА́ТИ (управляти князівством), КНЯ́ЖИТИ. (Юра:) Князь! Значить, ви князюєте? (Князь:) Ні (О. Левада); Рюрик княжив у Києві 1194-1211 рр. (С. Руданський). Словник синонімів української мови
  5. княжити — Кня́жити, кня́жу, -жать, -жать; княж, кня́жте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. княжити — КНЯ́ЖИТИ, жу, жиш, недок., іст. Правити князівством (у 1 знач.). Десь думає [князь], як тяженько княжить Без війська (Фр., XIII, 1954, 423); Запросила [боярська верхівка] княжити в Київ з Переяслава Володимира Всеволодовича Мономаха (Іст. УРСР, І, 1953, 74). Словник української мови в 11 томах
  7. княжити — Княжити, -жу, -жи́ш гл. 1) Княжить. 2) Быть женихомъ или невѣстою. Буду ж бо я в суботу княжити, будуть мені бояри служити. Рк. Макс. Устань, Марусенько, не княжи, відсунь кватирочку, погляди, чи всі бояри на дворі. Рк. Макс. Словник української мови Грінченка