коб

КОБ¹, КОБИ́, спол., діал.

1. Якби, коли б (див. коли́² 2).

Ой коби я зозуленька, щоб я крильця мала, Я ж би тую Україну кругом облітала (П. Чубинський);

Славко не мав відваги сам іти до Варвари. Коби його хто туди завів, хоч перший раз, то він би вже змовлявся за кождий раз із Варварою, де й коли вона має на нього ждати (Л. Мартович);

– Коб знав, що за гості, знав би, як частувати (В. Козаченко);

– Коби чоловік знав, де впаде, простелив би собі... – .. промовив Сопун (І. Чендей).

2. Аби (у 1 знач.), тільки б.

Коби зуби, то хліб буде (прислів'я);

За роботою діло не стало, коби здоров'я, а воно в останні дні взяло та й схибило трохи (Леся Українка);

Вiн схопив запалення легенiв. Лежить, в очi зазирає смерть. А на устах одне: коби поправитись до заворушення (Р. Андріяшик).

КОБ², КОБИ́, част., діал.

Коли б (див. коли́¹ 4), хоч би.

Коб ярмарок хутчій – куплю начиння (Леся Українка);

– Коби прийшов [Орядин], коби прийшов! – така думка вчепилася її і дзвеніла в її душі (О. Кобилянська);

Коб швидше вже той Новий рік наставав! (Остап Вишня).