1. Словник української мови у 20 томах

кобіта

КОБІ́ТА, и, ж., зах.

Те саме, що жі́нка.

Вона дивилася на мене, як страус на фіалку: згори вдолину. Це жахливе відчуття, коли на тебе кобіта дивиться згори (Ю. Винничук);

Кобіта їла дуже швидко, зігнувшись над своєю тацею, їй, видно, нелегко було втримати столові штрикачі у своїх нелюдських пурпурових нігтях із блискітками (І. Карпа).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кобіта — Кобі́та: — жінка [51;IX,XI] Словник з творів Івана Франка
  2. кобіта — кобі́та (кубі́та) жінка; дівчина (м, ср, ст): Я вже й так твоїм фамілійним шофером став. Хто твою кубіту з Кракова возив – може, не я? Тепер тебе, каліко, вожу, а дай Боже, щоби'м ще твого мікруса на прохід возив (Лисяк) ◊ гра́ти кобі́ту вул., вульг. Лексикон львівський: поважно і на жарт
  3. кобіта — И, ж. Жінка. Оскільки серед змучених збувачів переважають розлучені кобіти... (ПіК). Завжди при тобі, як у равлика, й іншого, непересувного дому не судилось тобі, кобіто, хоч як не тріпайся (О. Забужко). Оттака ловись, кобіто, — закохалася (О. Забужко). Словник сучасного українського сленгу
  4. кобіта — (-и) ж. мол. 1. Молода жінка. З хати виходить якась дівчина чи кобіта (Р. Кухарук, Любити хлопчика). ПСУМС, 34. Словник жарґонної лексики української мови