ковалювати
КОВАЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок.
Займатися ковальством, працювати ковалем.
[Ялина:] Тарас ковалює!.. [Єфрем:] А в нас ковалів в слободі не треба?.. (М. Кропивницький);
В єдиній на всю Вербівку кузні, де ковалював Лаврін Перегуда з сином Онопрієм, тепер стояв гук від зорі до зорі (А. Іщук);
У вільний час Лукич ковалює в кузні нарівні з Ілончиним батьком (О. Гончар);
Поселився [Кузьма] у батьківській хаті край села, став ковалювати (О. Бердник);
– То це той Кизим, що ковалював у Черкасах? – Авжеж! Ліпшого коваля, ніж він, годі й шукати (В. Чемерис).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- ковалювати — ковалюва́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- ковалювати — див. працювати Словник синонімів Вусика
- ковалювати — -юю, -юєш, недок. Займатися ковальством, працювати ковалем. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ковалювати — Ковалюва́ти, -лю́ю, -лю́єш, -лю́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- ковалювати — КОВАЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок. Займатися ковальством, працювати ковалем. [Ялина:] Тарас ковалює!.. [Єфрем:] А в нас ковалів в слободі не треба?.. (Кроп. Словник української мови в 11 томах
- ковалювати — Ковалювати, -люю, -єш гл. Заниматься кузнечнымъ мастерствомъ. (Цигани) ковалюють та кіньми мінжують. Стор. МПр. 170. Словник української мови Грінченка