ковзати

КО́ВЗАТИ, аю, аєш, недок.

1. Плавно рухатися, посуватися по гладкій, слизькій поверхні.

Ніби важче стало бігти, наче лижі не ковзали вже більше (О. Іваненко);

При підійманні вгору або опусканні вниз дерев'яні плоскі затвори ковзають у пазах опор (з наук. літ.);

По льоду й снігу пінгвіни швидко ковзають на животі, підштовхуючись крилами (з навч. літ.);

// Не втримуватися на гладкій, слизькій поверхні; утрачати стійкість.

Вона щосили вчепилася руками в пасок, виважуючись, ноги її ковзали по слизькому стовбурі, шукаючи, за що зачепитися (А. Дімаров);

Ковзали на льоду заковані в сталеві панцирі коні (з навч. літ.);

// Вислизати, випорскувати (про гладенькі, слизькі предмети).

* Образно. Йонька був якийсь невдаха, і все йому не в руки потрапляло, а ковзало поміж пальцями (Григорій Тютюнник).

2. перен. Легко, плавно рухатися, злегка доторкаючись до чогось.

Свіжий вітрець ковзав по обличчю, залазив у рукав піджака (М. Томчаній);

Нижня губа її .. неспокійно ковзала по верхній (Григорій Тютюнник);

Світле волосся закривало півобличчя, нервові пальці легко ковзали по струнах... (І. Роздобудько).

3. тільки 3 ос., перен. Пробігати, не зупиняючись, не затримуючись довго на чому-небудь (про погляд, зір і т. ін.).

Коли очі [художника] ковзали по картині, його серце билося радісно (В. Гжицький);

Очі ковзають кімнатою, ущерть заставленою книжковими полицями (Ю. Винничук);

// З'являтися на мить і зникати (про усмішку).

Посмішка ніяковості ковзала по її губах (Ю. Бедзик).

◇ (1) Ко́взати (ко́взатися) / ковзну́ти по́глядом (очи́ма, о́ком) по кому – чому – дивитися, поглядати на кого-, що-небудь.

“Одначе обжився ти тут”, – подумав Микита, ковзаючи поглядом по цілих горах награбованого майна (Григорій Тютюнник);

Мовчки оглядав [Черниш] пишні окраси стін, ковзаючись по них неуважним, сумним поглядом (О. Гончар);

Він змушений уже не так читати, як удавати, ніби читає. Отже, він усоте ковзає оком по традиційно крикливих заголовках “Ексцесу” (Ю. Андрухович);

Не церемонячись, дiстав [Іванчук] з вiйтової папки документ i похмуро ковзнув по ньому очима (Р. Андріяшик);

(2) Ко́взати (ко́взатися) по пове́рхні чого – не вникати глибоко в суть чого-небудь, обмежуватися побіжним, приблизним знайомством із чимось.

Ми ковзаємося по поверхні, помічаємо лише те, що впадає у очі, а приховані скарби серця залишаються невідкриті, невикористані, забуті (О. Бердник);

Мистецтво, яке ковзає по поверхні подій, втрачає свою пізнавально-виховну значущість (з наук. літ.).