ковзати

КО́ВЗАТИ, аю, аєш, недок.

1. Плавно рухатися, посуватися по гладкій, слизькій поверхні.

При підійманні вгору або опусканні вниз дерев’яні плоскі затвори ковзають у пазах опор (Довідник сіль. будівельника, 1956, 118);

Ніби важче стало бігти, наче лижі не ковзали вже більше (Ів., Вел. очі, 1956, 14);

// Не втримуватися на гладкій, слизькій поверхні; утрачати стійкість.

Вона намагається відійти від прірви, а ноги ковзають і наближають до смерті (Тют., Вир, 1964, 452);

// Вислизати, випорскувати (про гладенькі, слизькі предмети).

*Образно. Йонька був якийсь невдаха, і все йому не в руки потрапляло, а ковзало поміж пальцями (Тют., Вир, 1960, 88).

◊ Ко́взати по пове́рхні чого — не вникати глибоко в суть чого-небудь, обмежуватися загальним, приблизним знайомством із чимось.

Мистецтво, яке ковзав по поверхні подій, ..втрачає свою пізнавально-виховну значимість (Мист., 1, 1956, 4).

2. перен. Легко, плавно рухатися, злегка доторкаючись до чогось.

Нижня губа її. неспокійно ковзала по верхній (Тют., Вир, 1964, 13);

Тінь ковзає по водній поверхні.

3. тільки 3 ос., перен. Пробігати, не зупиняючись, не затримуючись довго на чому-небудь (про погляд, зір і т. ін.).

Коли очі [художника] ковзали по картині, його серце билося радісно (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 148);

// З’являтися час від часу (про усмішку).

Посмішка ніяковості ковзала по її губах (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 166).