1. Словник української мови у 20 томах

козачина

КОЗАЧИ́НА¹, и, ч., розм.

Те саме, що коза́к 1, 4, 5 (з відтінком схвалення, симпатії, співчуття).

– Ти хто такий? – питав Богун козачину, що, видимо, супроводжував бранців (Я. Качура);

На попоні козачину з битви винесли бійці... (М. Рудь);

І очима вже пас Козачина не раз Журавлині ключі молоденький (І. Манжура);

– А він же з себе і красень! Що за козачина – лицар, справжній лицар (Панас Мирний);

Усі його шанували, і був би прожив свій вік цей хоробрий козачина вільно, широко й бездумно, коли б не занесла його доля на одну могилу (Валерій Шевчук).

КОЗАЧИ́НА², и, ж., заст.

Те саме, що козаки́н.

Мати хотіла одягти його в козачину, в нові крамні штанці (І. Нечуй-Левицький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. козачина — козачи́на іменник чоловічого роду, істота козак Орфографічний словник української мови
  2. козачина — див. хлопець Словник синонімів Вусика
  3. козачина — -и. 1》 ч., розм. Те саме, що козак 1-5). 2》 ж., заст. Те саме, що козакин. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. козачина — КОЗА́К (на Україні в XV-XVIІІ ст. — вільна людина з кріпосних селян або міської бідноти, що втекла на південь і брала участь у визвольній боротьбі проти іноземних загарбників), КОЗАЧИ́НА розм. Словник синонімів української мови
  5. козачина — КОЗАЧИ́НА, и, 1. ч., розм. Те саме, що коза́к 1-5. — Ти хто такий? — питав Богун козачину, що, видимо, супроводжував бранців (Кач., Вибр., 1953, 79); На попоні козачину з битви винесли бійці… (Рудь, Дон. Словник української мови в 11 томах
  6. козачина — Козачина, -ни ж. 1) Молодой человѣкъ, молодець. 2) Казакинъ. Мати хотіла одягти його в козачину, в нові крамні штанці. Левиц. І. 245. Словник української мови Грінченка