1. Словник української мови в 11 томах

козачина

КОЗАЧИ́НА, и,

1. ч., розм. Те саме, що коза́к 1-5.

— Ти хто такий? — питав Богун козачину, що, видимо, супроводжував бранців (Кач., Вибр., 1953, 79);

На попоні козачину з битви винесли бійці… (Рудь, Дон. зорі, 1958, 102);

І очима вже пас Козачина не раз Журавлині ключі молоденький (Манж., Тв., 1955, 80);

— А він же з себе і красень! Що за козачина — лицар, справжній лицар (Мирний, V, 1955, 102).

2. ж., заст. Те саме, що козаки́н.

Мати хотіла одягти його в козачину, в нові крамні штанці (Н.-Лев., І, 1956, 175).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. козачина — козачи́на іменник чоловічого роду, істота козак Орфографічний словник української мови
  2. козачина — див. хлопець Словник синонімів Вусика
  3. козачина — -и. 1》 ч., розм. Те саме, що козак 1-5). 2》 ж., заст. Те саме, що козакин. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. козачина — КОЗАЧИ́НА¹, и, ч., розм. Те саме, що коза́к 1, 4, 5 (з відтінком схвалення, симпатії, співчуття). – Ти хто такий? – питав Богун козачину, що, видимо, супроводжував бранців (Я. Качура); На попоні козачину з битви винесли бійці... (М. Словник української мови у 20 томах
  5. козачина — КОЗА́К (на Україні в XV-XVIІІ ст. — вільна людина з кріпосних селян або міської бідноти, що втекла на південь і брала участь у визвольній боротьбі проти іноземних загарбників), КОЗАЧИ́НА розм. Словник синонімів української мови
  6. козачина — Козачина, -ни ж. 1) Молодой человѣкъ, молодець. 2) Казакинъ. Мати хотіла одягти його в козачину, в нові крамні штанці. Левиц. І. 245. Словник української мови Грінченка