козачина

КОЗА́К (на Україні в XV-XVIІІ ст. — вільна людина з кріпосних селян або міської бідноти, що втекла на південь і брала участь у визвольній боротьбі проти іноземних загарбників), КОЗАЧИ́НА розм.; ЗАПОРО́ЖЕЦЬ (український козак, який жив у пониззі Дніпра за порогами в XVI-XVIII ст.); СІЧОВИ́К, БРА́ТЧИК (козак із Запорізької Січі); НИЗОВИ́К (запорізький козак з пониззя Дніпра); КОМПАНІ́ЄЦЬ (козак легкокінного гетьманського загону — XVII-XVIII ст.); РЕЄСТРО́ВЕЦЬ (той, хто служив у реєстровому війську XVІ — першої половини XVII ст.). П'ять тисяч козаків виступили з міста й перейшли до Богданового табору (І. Нечуй-Левицький); І очима вже пас Козачина не раз Журавлині ключі молоденький (І. Манжура); Кошовий і старшина скинули шапки і низько вклонилися запорожцям... На всі сторони. Козаки мовчали... (О. Довженко); — Так і треба, — каже дід, — на те ми січовики, щоб усе витерпіть (О. Стороженко); — Кукубенка обрати! — крикнув Попович, стоячи біля Тараса. — Кукубенка! — підхопили братчики (О. Довженко); І те, що Хмель не на Січ подався, а до низової голоти, одразу привернуло до чигиринського сотника серця низовиків (Н. Рибак); Мина літо, мина й друге, А на третє линуть Преславнії компанійці В свою Україну (Т. Шевченко); В Барі, серед військ великого посполитого рушення в чигиринському загоні охочекомонників, Богдана розшукав один реєстровець із загону камінецького старости (І. Ле).