кокетування

КОКЕТУВА́ННЯ, я, с.

Дія за знач. кокетува́ти.

Професор підійшов ближче і вже тихим, улесливим голосом, з лукавством кокетування, сказав: – Отже, не вгадаєте, що я саме подумав про вас? (М. Івченко);

Він хвалив, мов натякаючи, що може хвалити, .. міркував, ніби нагадуючи, що здібний розумно мислити. Це було безневинне кокетування перед дівчиною, вияв приємної потреби потішити кохану також і душевними своїми якостями, потреби трохи попишатись собою ради неї (В. Підмогильний);

Була вона простою, звичайною сільською дівчиною, веселою, моторною, без витребеньок, без кокетування (О. Іваненко);

За деякий час дехто з “модерністів” випаде з літератури .. Меншість писатиме й далі, але помудрішає, переросте свої дитячі хвороби, зрозуміє, що література – це не просто забавка чи кокетування з читачами (О. Шугай).