колисання

КОЛИСА́ННЯ, я, с.

Дія за знач. колиса́ти і колиса́тися.

Перегукувались [соловейки], перегукувались та потім як усі разом укупі защебетали – усе поглушили: ні шороху листя, ні леління води, ані колисання (Марко Вовчок);

Він .. глядів навкруги, а поперед всього на свою сусідку .. Здавалось, дрімала під нерівне колисання брички, але на ділі думка її працювала (І. Франко);

А то все було то втомлюся від біганини по якому місті, то спати хочеться від колисання на морі (Леся Українка);

Стугін і гойдання [вагона] здавались тепер якимсь колисанням, конче потрібним для нас, безсилих і безправних, як немовлята (Олесь Досвітній).