колисковий

КОЛИСКО́ВИЙ, а, е.

1. Прикм. до коли́ска 1.

Вкладав [Саїд Алі] у чемодан речі повагом, неначе від'їжджав на все життя і звикав до розлуки з домом, у якому мати співом зичила йому колискове щастя (Іван Ле);

Можливо, це сон? Один з тих чудових колискових снів, що їх бачило дівча..? (О. Донченко);

// Пов'язаний з віком немовляти.

Думи, думи-зміюки Задушили життя, Мов залізні кайдани Колискове дитя (А. Кримський);

Навіть “гукати”, як колискова дитина, не могла [Даруся] (М. Матіос);

// Признач. для заколисування.

Семен слухав їх мову, як сон чи музику колискову, що навіює розкішні сни (Л. Смілянський);

Я подумав, що вона втiкає вiд самої себе, вiд спогадiв i, може, вiд колискової мелодiї, яку наспiвувала малому Сашковi (Р. Федорів).

2. у знач. ім. колиско́ва, вої, ж. Те саме, що Колиско́ва пі́сня (пі́сенька, спі́ванка) (див. пі́сня).

О північ зимова, о північ казкова! Каганчик мигтить, і звучить колискова (Л. Первомайський);

І слухав ніжну колискову, І мову матері шовкову На молодій Звенигорі (А. Малишко);

Я їх питав із щирою душею: – Яку ви любите найбільше мову? – І всі відповідали: – Ту, що нею співала рідна мати колискову (Д. Білоус);

* Образно. В землі віки лежала мова І врешті вибилась на світ. О мово, ночі колискова! Прийми мій радісний привіт (О. Олесь).