колоддя

КОЛО́ДДЯ́, о́ддя́, с.

1. Збірн. до коло́да¹ 1.

Рутульців плющили, як мух. Пускали колоддя, каміння, І враже так товкли насіння, Що у Рутульців хляв і дух (І. Котляревський);

Загримів трактор, натягся трос, і купка колоддя, кілька разів оповита тросами, рушила по кризі до берега (Іван Ле);

По вулицях, по каналах, по Неві пливло безліч усілякого колоддя, деревин, плах із розвалених водою хат (Ю. Мушкетик);

В трепетовому лісі вони розшукали стару хижу, кладену з колоддя (І. Білик);

* У порівн. Далі – баба з пухлими ногами, як колоддя, – землянка дала (С. Васильченко).

2. іст. Збірн. до коло́да¹ 3.

[Кармелюк:] Кайдани та батоги та колоддя на шиї бачив я у себе, а не волю (С. Васильченко).