колотити

КОЛОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, недок.

1. що і без прям. дод. Розмішувати що-небудь рідке.

Стась мовчав і тільки колотив ложечкою чай (І. Нечуй-Левицький);

Жінка колотила на припічку кулешу (Л. Мартович);

Хату тільки починали будувати, .. ти допомагав майстрові колотити розчин (Є. Пашковський);

// Робити каламутним; каламутити.

Два голуби пили воду, А два колотили... (з народної пісні).

2. що. Певним способом виготовляти (про масло); збивати.

– Мати чогось довго колотила масло, гнітила сир, то й мені не спалося (М. Стельмах).

3. що, ким, чим і без дод., перен. Спричиняти неспокій, незадоволення, незгоду; підбурювати проти кого-, чого-небудь.

Колотила Пилипиха у нас в хаті, а наша Катря так само в неї (Марко Вовчок);

[Сидір:] Бачите, не вспів у село увійти, вже й колотить миром (І. Карпенко-Карий);

Колотить Запорожжям .. Яків Барабаш (Ю. Мушкетик);

// Виклика́ти замішання, хвилювання, збентеження.

Кожного [в'язня] гріє надія, кожного колотить тривога, кожному вже щемить біля серця (Ю. Збанацький);

Муки творчості колотили мною (В. Дрозд);

// Трусити від гніву, роздратування, хвилювання і т. ін.

Мене почало колотити усвідомлення того, де я опинився (Любко Дереш);

// безос.

Гната колотило, рвало на шмаття, не вкладалося в береги. “Мені вказувати? .. Так не діждешся!” – шепотів він (Григорій Тютюнник);

Ярош узяв папірчика, сховав до кишені і вийшов, його колотило від безсилої люті (Ю. Винничук).

4. розм. Викликати дрижання, трусити.

Кожух вийшов надвір, ловлячи ротом свіже повітря, його колотила лихоманка (Д. Білий);

// безос.

Це ж треба такому статися, щоб я звалився з каменя і впав мармизою в потічок! Мною колотило і тіпало, тіло затерпло й кипіло газ-булькою, у вухах дзвеніло (Любко Дереш).

5. кого, перен., рідко. Те саме, що би́ти 2.

– Не вернусь, милий, не вернусь, друже. Бо ти бив мене, колотив дуже! (з народної пісні);

– Добре, синку. Отак лупцюй кожного, як мене колотив. Нікому не попускай (О. Довженко);

В ту ж мить вони з диким ревом – “ур! ур!“ – кинулися зі всіх боків на довірливих людей і почали бити, різати, колоти, топтати кіньми, не жаліючи нікого (В. Малик).

◇ (1) Колоти́ти ду́шу чию – викликати у кого-небудь неспокій, роздратування, обурення і т. ін.

– Господар над господарем .. ще може інколи позбиткуватися, але щоб наймит комизував і колотив мою душу – це вже погибеллю пахне (М. Стельмах).