колочений
КОЛО́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до колоти́ти.
Ой тече вода, тече, тече колочена (з народної пісні).
2. у знач. прикм. Товчений.
То я сяду, оплакую макітру стовчену, Що вже мені та й не їсти бульбу колочену (з коломийки);
Почастував [скіф] їх гойно, хоч і просто, завдавши тим жоні переполох, – лемішка із облущеного проса, із часником колочений горох (Л. Костенко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me