колошматити

КОЛОШМА́ТИТИ, а́чу, а́тиш; наказ. сп. колошма́ть; недок., розм.

1. що. Розвіваючи в різні боки, кошлати, скуйовджувати що-небудь.

Вітер розкидав йому поли старого, заляпаного оливою піджака і колошматив руду з білими кущами бороду (І. Микитенко);

Шумів ліс, билась об нього буря вгорі, потроху розгойдувала стовбури, колошматила листя (Ю. Яновський);

Він колошматив розчепіреними пальцями волосся, воно липло до чола і скроней (Р. Іваничук);

Бриз морський вам чуба колошматив (І. Драч);

// кого. Нападаючи на кого-небудь, смикати його зубами, кусати (про собак).

Якось чуємо на вгороді ґвалт, собаки гризуться. Побігли діти, аж воно Брус колошматить сусідового Рябка (П. Панч).

2. кого. Дуже сильно бити кого-небудь.

[Андрій:] То ж хулігани! Обізлилися на Арсена, а підстерегли мене і... давай колошматить. Ледве вирвався! (З. Мороз);

Вони його били сировицею, колошматили тростинами по п'ятах (Ю. Логвин);

// перен. Завдавати ворогові нищівних ударів; громити.

– Чоловік повернеться. От побачите. Фронтів уже немає, так він, мабуть, десь недобитків бандитських колошматить (В. Речмедін);

Духнович розповів, що знав про Богдана, про те, що розвідка його кінчилась успішно і що в бою з танками Богдан теж відзначився. – І зараз там десь їх колошматить, – закінчив Духнович з гордістю за товариша (О. Гончар).