колюччя

КОЛЮ́ЧЧЯ, я, с.

Збірн. до колю́чка 1.

З туману вирізуються контури старого й глухого лісу, що густо поріс колюччям та папороттю (С. Васильченко);

З радісним галасом довго біжимо за тим своїм, що втікає найдалі, вишневим листочком, ладні бігти за ним по колюччю стерні хоч і на край світу!.. (О. Гончар);

Верблюди гордо тримали голови угорі, зріли маленькими мудрими очицями вогкий прохолодний, попри літо, край. Ні піску. Ні смакоти колюччя. Трохи звичніш почувалися буйволи та мули (Г. Колісник).