колядник
КОЛЯ́ДНИК, а, ч.
Той, хто колядує.
Голоси малих колядників уже розтиналися по селу (Панас Мирний);
Увечері приходили колядники: Наталка, в гарному дівочому убранні, якого ще не бачив Григорій у неї, закосичена, ще й, ба, на шиї намисто й дукачі, над чолом волосся перетяте блакитною стрічкою; Грицько у своїй святковій парубоцькій одежі (І. Багряний);
Як господар і князь він мусив сидіти в теремі, ждати колядників, щоб вийти на ґанок, коли вони почнуть співати (С. Скляренко);
* У порівн. – Оце ж пак заходимось ходить по хатах з жартами, неначе колядники або якісь щедрівники (І. Нечуй-Левицький).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- колядник — коля́дник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- колядник — -а, ч. Той, хто колядує. Великий тлумачний словник сучасної мови
- колядник — Коля́дник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- колядник — КОЛЯ́ДНИК, а, ч. Той, хто колядує. Голоси малих колядників уже розтиналися по селу (Мирний, III, 1954, 34); Як господар і князь він мусив сидіти в теремі, ждати колядників, щоб вийти на ганок, коли вони почнуть співати (Скл. Словник української мови в 11 томах
- колядник — Коля́дник, -ка м. Поющій колядки. Під вікном колядник човпеться. Чуб. ум. коля́дниченько, коля́дничок. Словник української мови Грінченка