комендація
КОМЕНДА́ЦІЯ, ї, ж., іст.
Акт, що встановлював залежність селянина від феодала в середньовічній Європі.
Звичайним явищем у Франкськiй державi стала комендацiя – подiбний до патронату iнститут особистої залежностi, коли селяни потрапляли пiд покровительство короля, свiтського чи духовного феодала (з наук. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- комендація — коменда́ція іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- комендація — -ї, ж. У Західній Європі в період раннього середньовіччя – акт передачі себе під заступництво більш сильної, могутньої, багатої людини. || Акт, яким оформляли залежність васала від сеньйора, після чого васал одержував земельне володіння. || Акт, що встановлював залежність селянина від феодала. Великий тлумачний словник сучасної мови
- комендація — коменда́ція (від лат. commendatio – доручення, схвалення) за феодалізму акт, яким оформляли залежність васала від сеньйора (1), після чого васал одержував земельне володіння – бенефіцію (1) або феод; акт, що встановлював залежність селянина від феодала. Словник іншомовних слів Мельничука