контра

КО́НТРА, и, ж., заст.

1. Контрреволюціонер, контрреволюціонерка.

– І що ти йому сказав? – А що мені з ним говорити? Сказав, що він суча контра і щоб не любувався нашими зборами (М. Стельмах);

– Батьку! Та що ми з ним антимонію розводимо? Одразу ж видно – контра, ворог повстанства... (О. Гончар);

Селянин, який приховав півпуда борошна для своїх дітей, вже був гад, контра. Його ставили спиною до тину й убивали на очах у дітей (М. Руденко);

Заброда з ненавистю кинув: – Ах ти, петлюрівська контра, – і кинувся на Кожуха (Д. Білий).

2. збірн. Контрреволюціонери.

В ньому оживало завзяття громадянської війни, згадувалися бої з контрою (Ю. Яновський);

– А ви погане місце вибрали для маневрування, – тихо сказав Савченко. – Гарматний вогонь переносимо до лісу. Свириде, відсікай відступ контрі, поки вони до пам'яті не прийшли (М. Стельмах);

Його двічі знаходила ворожа куля. Але нестерпне, жагуче прагнення вижити й розквитатися з контрою було сильніше за смерть (Є. Доломан).

3. Контрреволюційна діяльність.

– Сказав твоєму слідчому, що ти розводиш у камері контру, агітуєш за Гітлера... – Як же ви могли таке сказати, коли нічого подібного не було й не могло бути?! – прошепотів Герасимов, потерпаючи від жаху й обурення (Б. Антоненко-Давидович).