конунг
КО́НУНГ, а, ч., іст.
1. У скандинавських народів за середньовіччя – військовий вождь племені.
Конунги очолювали окремі племена або населення певної території, деякі керували походами вікінгів (з наук.-попул. літ.);
Конунгів, що мали власні кораблі й мандрували морем, називали морськими конунгами (із журн.);
[Гарольд:] Спасибі, конунг. Виклик твій приймаю І доведу, що справжній я варяг! (І. Кочерга).
2. Король у скадинавських країнах.
Коснятин з дарунками й ошатним почтом вирушив у посольство до шведського конунга Олафа просити руки його доньки для князя Новгородського (П. Загребельний).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- конунг — -а, ч. Військовий вождь, вищий представник родової знаті у скандинавів у період середньовіччя. Великий тлумачний словник сучасної мови
- конунг — ко́нунг (старосканд. konungr – ватажок) у скандінавських народів за середньовіччя спочатку військовий вождь племені, з утворенням держав у Швеції, Данії і Норвегії – король. Словник іншомовних слів Мельничука