конунг

КО́НУНГ, а, ч., іст.

1. У скандинавських народів за середньовіччя – військовий вождь племені.

Конунги очолювали окремі племена або населення певної території, деякі керували походами вікінгів (з наук.-попул. літ.);

Конунгів, що мали власні кораблі й мандрували морем, називали морськими конунгами (із журн.);

[Гарольд:] Спасибі, конунг. Виклик твій приймаю І доведу, що справжній я варяг! (І. Кочерга).

2. Король у скадинавських країнах.

Коснятин з дарунками й ошатним почтом вирушив у посольство до шведського конунга Олафа просити руки його доньки для князя Новгородського (П. Загребельний).