конурка

КОНУ́РКА, и, ж., розм.

Зменш. до кону́ра 2.

Крізь щілини пробивався місячний промінь у його [Василеву] темну конурку, мережав ясними поясами його постіль і долівку (Панас Мирний);

Він волів краще півгодини пересидіти в тісній, напівтемній конурці, ніж .. докоряти собі за поспішність (М. Руденко);

У маленькій сирій конурці, яку Тарас зміг зняти за свою невеличку зарплату, його весь час переслідувала думка, що він вже ніколи не вирветься з цього містечка і знайде свій останній спочинок на його кладовищі (В. Хрущак).