коса

КОСА́¹, и́, ж.

1. Заплетене волосся.

Якраз під старою вишнею .. стояла дівчина, хороша, як зоря ясна; руса коса нижче пояса (Марко Вовчок);

Очі в неї були великі, дві чорні коси, перекинуті наперед, обрамляли лице (І. Сенченко);

Це вперше він побачив її без шапки, побачив гладенько зачесане на проділ волосся, заплетене в тугу золотисту косу, що спадала на груди через плече (В. Шкляр).

2. перев. мн. Довге волосся.

Хто се, хто се по тім боці Рве на собі коси?.. (Т. Шевченко);

Густі, золото-жовті коси буйними хвилями спадали на її груди і плечі (І. Франко);

Дівча біжить в тяжкім одчаї, Коса їй плечі устеляє (М. Стельмах);

Побачив [Сід] дівчину – випростану, з гордо зведеною головою.., її довгі коси були розпущені поверх білосніжного вбрання (Н. Околітенко);

* Образно. По один бік глибокого темного шляху білокорі берези в розпущених зелених косах (С. Васильченко).

Розпуска́ти / розпусти́ти ко́су (ко́си) див. розпуска́ти;

Уклада́ти воло́сся (ко́си) див. уклада́ти¹.

◇ (1) До си́вої (сідо́ї) коси́ – до старості.

– Тепер ти [Марусе] людей цураєшся, а там стануть і тебе люди цуратись, і досидишся до сідої коси (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Я ждатиму Йвана хоч до сивої коси (Леся Українка);

Годi Мотрi Кочубеївнi в тому безлюддi до сивої коси сидiти (Б. Лепкий);

– Зустрінеш його [судженого] де-небудь у дорозі, в чужому місті чи селі. Хіба я знаю? Чекай... – Так можна дочекатися й до сивої коси (Н. Околітенко).

КОСА́², и́, ж.

Сільськогосподарське знаряддя для косіння трави, збіжжя і т. ін., що має вигляд вузького зігнутого леза, прикріпленого до держака.

Свідок слави, дідівщини З вітром розмовляє, А внук косу несе в росу, За ними співає (Т. Шевченко);

[Конон:] Косарі косять, А вітер повіває, Шовкова трава На коси полягає (М. Кропивницький);

Ти пам'ятаєш, як косили ми в полі жито, як порвав я косу, бо косив невміло (В. Сосюра);

Зупиняється [Антон], підіймає косу лезом догори, струшує з нього налиплі травинки, з жалем озирає недокінчений покіс (Г. Пагутяк);

// Ніж косарки.

В обід Тимко приїхав у село за нагостреними косами для косарки (Григорій Тютюнник).

(1) Коси́ не потягну́ти / не потягти́ – не мати сили косити.

[Батько:] Будеш орати, сіяти, косити... [Василько:] О, косить?.. Я ж іще й коси не потягну (С. Васильченко).

◇ Мов з косо́ю пройшла́ смерть див. смерть;

Наско́чила (найшла́, натра́пила і т. ін.) коса́ на ка́мінь див. наска́кувати²;

Смерть занесла́ [свою́] го́стру косу́ (ру́ку) див. смерть;

Смерть [з косо́ю] за плечи́ма <�Смерть трясе́ / потрясла́ косо́ю> див. смерть.

КОСА́³, и́, ж.

Вузька намивна смуга суходолу в морі, річці і т. ін., сполучена одним кінцем із берегом; мис.

Човен повернув за гострий ріг піскуватої коси і вступив у Чорне море (І. Нечуй-Левицький);

Скільки оком скинеш – леліє Дніпро, вигинаючись помежи горами, тихо миючи піскуваті коси (М. Коцюбинський);

На піщаній косі, що кинджалом врізалась у море, стояв маяк (А. Шиян);

Доля була милостива до нього .. Не потопила в хвилях, не розбила на каменях Чортового Горла, винесла на білу косу.., розпластаний, він лежав на березі (Ю. Мушкетик).

КОСА́⁴, и́, ж., діал.

Селезінка.

Коса свиняча, що коло печінки, довгенька (Номис).

КО́СА, невідм., ч.

Південноафриканський етнос, що належить до групи народів банту.

За генеалогічними переказами, коса є нащадками легендарного вождя Коса, від імені якого й походить автонім (з наук. літ.);

У 1886 році британський дослідник Георг Тіль видав збірку казок і байок коса (з наук. літ.);

Як і в інших народів банту Південної Африки, головним скарбом і мірилом майнового стану для людей коса є худоба (з наук.-попул. літ.).