коса

КОСА́¹, и, ж.

1. Заплетене волосся.

Якраз під старою вишнею.. стояла дівчина, хороша, як зоря ясна; руса коса нижче пояса (Вовчок, І, 1955, 38);

Очі в неї були великі, дві чорні коси, перекинуті наперед, обрамляли лице (Сенч., На Бат. горі, 1960, 32).

◊ До си́вої коси́ — до старості.

— Я ждатиму Йвана хоч до сивої коси (Л. Укр., III, 1952, 739);

Зав’яза́ти косу́ див. завя́зувати.

2. перев. мн. Довге волосся.

Хто се, хто се по тім боці Рве на собі коси?.. (Шевч., І, 1951, 164);

Густі, золото-жовті коси буйними хвилями спадали на її груди і плечі (Фр., II, 1950, 378);

Дівча біжить в тяжкім одчаї, Коса їй плечі устеляє (Стельмах, Жито.., 1954, 90);

*Образно. По один бік глибокого темного шляху білокорі берези в розпущених зелених косах (Вас., II, 1959, 54).

КОСА́², и, ж. Сільськогосподарське знаряддя для косіння трави, збіжжя тощо, що має вигляд вузького зігнутого леза, прикріпленого до держака.

Свідок слави, дідівщини З вітром розмовляє, А внук косу несе в росу. За ними співає (Шевч., І, 1951, 60);

[Конон:] Косарі косять, А вітер повіває. Шовкова трава На коси полягає (Кроп., II, 1958, 431);

Ти пам’ятаєш, як косили ми в полі жито, як порвав я косу, бо косив невміло (Сос., II, 1958, 369);

// Ніж косарки.

В обід Тимко приїхав у село за нагостреними косами для косарки (Тют., Вир, 1960, 271).

◊ Наско́чила (зайшла́, найшла́, напа́ла, тра́пила і т. ін.) коса́ на ка́мінь — про тих, що не хочуть уступити один одному.

[Ліхтаренко:] Ви не сваріться зо мною, бо наскочила коса на камінь. Я не з тих, що бояться! (К.-Карий, II, 1960, 336);

[Арсен:] Сам же образив дівчину, а ждав, щоб вона вибачилась. А Надія горда ж була! [Ганна:] О, і не говори! Напала коса на камінь (Мороз, П’єси, 1959, 242);

Смерть занесла́ свою́ го́стру косу́ див. зано́сити.

КОСА́³, и, ж. Вузька намивна смуга суходолу в морі, річці тощо, сполучена одним кінцем із берегом; мис.

Човен повернув за гострий ріг піскуватої коси і вступив у Чорне море (Н.-Лев., II, 1956, 225);

Скільки оком скинеш — леліє Дніпро, вигинаючись помежи горами, тихо миючи піскуваті коси (Коцюб., III, 1956, 45);

На піщаній косі, що кинджалом врізалась у море, стояв маяк (Шиян, Переможці, 1950, 44).

КОСА́⁴, и, ж., діал. Селезінка.

Коса свиняча, що коло печінки, довгенька (Номис, 1864, № 310).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

коса

Значення в інших словниках