1. Словник української мови у 20 томах

кось-кось

КОСЬ-КО́СЬ, виг.

Уживається для підкликання коней.

Він набрав у капелюх вівса, ходив за жеребцем і кликав: кось-кось... (С. Чорнобривець);

– Кось-кось! Коні попіднімали голови, нашорошили вуха, довірливо рушили на той поклик (В. Малик);

– Соколику, кось-кось! Почулося м'яке тупання копит і кінське форкання (К. Гриб);

Іван прикликав їх [лошаток] “кось-кось-кось!”, поклав на свої широкі .. долоні по грудочці цукру, вдоволено приплющив очі від м'якого вологого тицяння йому в жмені (П. Загребельний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кось-кось — кось-ко́сь вигук незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. кось-кось — виг. Уживається для кликання коней. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. кось-кось — КОСЬ-КО́СЬ, виг. Уживається для кликання коней. Він набрав у капелюх вівса, ходив за жеребцем і кликав: кось-кось… (Чорн., Потік.., 1956, 289). Словник української мови в 11 томах
  4. кось-кось — Кось-кось! меж. Зовъ лошади: кось, косъ, косъ! Ном. Словник української мови Грінченка