котитися

КОТИ́ТИСЯ¹, кочу́ся, ко́тишся, недок.

1. Обертаючись, пересуватися в певному напрямі.

Давай [Оксана] матері брехати, буцімто Домахи не застала та, йдучи назад, побачила відьму, що клубом котилася (Г. Квітка-Основ'яненко);

То не бочка котиться.., це отець Кабанович не то качається, не то йде... (Л. Мартович);

І котилося каміння аж туди .. в безодню... (П. Тичина);

Закінчені писанки котилися столом уздовж спеціального похилого жолобу, встигаючи при цьому обсохнути, а потім потрапляли до просторої, встеленої ватою скрині (Ю. Андрухович);

* Образно. Ниви то поволі котились в долину, то підіймались на похилі горби (М. Коцюбинський);

// Їхати, переміщатися (про віз, автомобіль і т. ін.).

Віз котився поволі, коні ледве лізли (Н. Кобринська);

Автобус знову котився .. такою ж рівною, зеленою і веселою трасою (Яків Баш);

Під'їхав до станції, поміняв акумулятор – і котися хоч за тисячу кілометрів (А. Дімаров);

// перен., розм. Іти, пересуватися (про юрбу).

Горою котилась юрба (С. Тудор);

Жахлива татарська орда котилася на захід (А. Хижняк);

// перев. наказ. сп. коти́сь, фам. Уживається як наказ іти геть, залишити когось, щось.

Он і мої товариші – вибрали собі панське діло – сидять та пишуть, а ти, Колісниче, котися (Панас Мирний);

– Котися звідси, поки не пізно! (П. Загребельний).

2. Рухатися силою течії, вітру і т. ін.

З високої вежі вівчарику видко, Як котяться хвилі лиманові швидко (Леся Українка);

Дим котився по сонних господах, затуманював голе гілля (Т. Масенко);

Над містом котились валунами сірі, як каміння, хмари (О. Гончар);

Він побачив лише хмару куряви, що котилася за підводою (В. Шкляр);

// перен., розм. Поширюватися в просторі (про звуки, запахи і т. ін.).

Стук сокири по сухому дереву далеко котився у рожевому морозному повітрі (М. Коцюбинський);

Десь пісня котиться дзвінка, Цвіте веселкою тугою (В. Сосюра);

Вам вiдрадно вiд того, що котяться трiскучi iз дзвоном громи, слухаєте, як за вiкном цiвкотить вода (Р. Андріяшик);

// перен., розм. Поширюватися, ставати відомим (про чутки, звістки і т. ін.).

Йон не мав одбою од настирливих людей: вони .. вкладали йому всі поголоски, що котилися по кутку про його дочку (М. Коцюбинський);

Котилася чутка світом, і невідомо було, хто пустив її перший (І. Муратов).

3. розм. Рухатися по небосхилу (про небесні світила).

Котилося сонечко за гору, Гонила я череду в ту пору (Я. Щоголів);

Місяць в небі, як підкова, безумно котиться у світ (А. Малишко);

Котилося собі сонечко вічною своєю небесною дорогою до заходу, щоб уранці з'явитися на сході (В. Чемерис);

// Падати по кривій (про метеорити).

Глянула на небо, аж над Кишиневом котиться з неба зоря (І. Нечуй-Левицький);

З небес зірки котилися поволі І гасли в хвилях чорної Двіни (М. Стельмах).

4. Спадати краплями додолу (про сльози, піт і т. ін.).

Буйні краплі поту котилися .. по його чолу й падали на землю, як горох (М. Коцюбинський);

Рясні сльози градом котяться по дівочих щоках (О. Гончар);

З очей його котилися сльози, з чола – піт (С. Андрухович).

5. Минати, проходити спокійно.

Цілим морем лились найсолодші пиття, Поїдались розкішнії страви, І котилось щодень безтурботне життя На могилах дідівської слави (П. Грабовський);

[Архип:] Доки лічив я свої літа, котились вони, як зорі з неба. Я перестав рахувати, спинились (Л. Дмитерко).

◇ [Аж] ми́ло па́дає ([клубка́ми] ко́титься, лети́ть і т. ін.) див. ми́ло¹;

[Аж] сли́на (сли́нка) [з ро́та (по губа́х)] ко́титься (тече́, набіга́є і т. ін.) / покоти́лася (потекла́, набі́гла і т. ін.) див. сли́на;

(1) Аж сли́нка ко́титься див. сли́на;

(2) Коти́ся ковбасо́ю (ковба́скою), грубо.:

а) уживається для вираження незадоволення, обурення ким-небудь і побажання позбутися його.

– Херсонський катюга, англійської королеви холуй, .. – відчалюй, поки не пізно! – неслись веселі погрози на море. – Котись ковбасою за горизонт! (О. Гончар);

б) поспішати кудись, не затримуючись.

[Дудка (до Хапчука):] Сенька! А ти йди за ним [машиністом] та дивись, щоб він там часу не гаяв. Ну, марш! [Хапчук:] Кочуся ковбаскою! (І. Микитенко);

(3) Коти́тися / покоти́тися уни́з – утрачати авторитет, визнання і т. ін.

– Мене прорвало, що якийсь Вовчик робить нову погоду на всю “Розсипну”, а я покотився униз (М. Рудь);

Ко́тяться го́лови див. голова́;

Ко́тяться / покоти́лися дрібні́ (рясні́, пеку́чі і т. ін.) сльо́зи [гра́дом] див. сльоза́;

(4) Хоч коти́ся:

а) пусто.

Зайдеш Часом до хатини – Хоч котись, не знайдеш Ані стебелини (П. Грабовський);

б) рівний, гладенький.

Тепер дорога гарна, хоч котися (Панас Мирний);

– О, то були б добрячі шляхи! – захоплено каже Хома. – І гладенькі, хоч котись... Як оцей (О. Гончар).

КОТИ́ТИСЯ², ко́титься, недок.

Народжувати малят (про котів, овець та деяких інших тварин).

Весь час, всі думки [Івана] займала турбота.., щоб вівці щасливо котились (М. Коцюбинський);

– Вівця кітна... Хай котиться на здоров'я (О. Гончар).