котити

КОТИ́ТИ, кочу́, ко́тиш, недок.

1. що. Пересувати круглий предмет у певному напрямі, обертаючи його.

Галя помагала йому, то котила м'яча, то підставляла свою паличку (Панас Мирний);

Спішить до діла люд; Тут валка камінь котить, Там молоти кують (І. Франко);

Панськi дiти обручики котять, м'ячиками перекидаються, усi такi бiленькi, чистенькi, в черевичках гарнесеньких (В. Винниченко);

Вони тягали міхи, клумаки, горнці, корчаги, котили барила (С. Скляренко);

Зігнувшись, котила [шинкарка] чималу бочку з горілкою, їй допомагав босий наймит у жилетці (Ю. Мушкетик);

Петро, котячи на барки бочки, таскаючи мішки, випадково дізнався вражаючу новину (В. Чемерис);

У селі розповідають, що коли напали татари, місцеві люди котили на них з Ласок каміння (Г. Пагутяк);

Вона тяжко видихнула, ніби скинула камінь, що котила вгору (І. Роздобудько);

// кого, що. Везти, переміщати на колесах.

Німець чогось мугикнув, а на другий день на диво всій Одраді звелів до току машину котити, недогар'я молотити (Панас Мирний);

Біженці котили на двоколках убогий свій скарб (О. Довженко);

Солдати в повному лаштунку стiкалися на Городецьку, котили гармати, везли скринi з амунiцiєю (Р. Андріяшик);

Позаду новгородських пішців котили грецькі вози (І. Білик);

Порожнім коридором молодий кремезний медбрат котив каталку (Люко Дашвар).

2. що. Рухати силою течії, вітру і т. ін.

Вітер в гаї нагинає лозу і тополю, Лама дуба, котить полем Перекотиполе (Т. Шевченко);

Котить .. безодня безмірні вали, І від жаху всі снасті в човні загули (Леся Українка);

Внизу котив Дніпро свої хвилі (З. Тулуб);

Море незмінно котить грізні чи ласкаві хвилі у невимірність (О. Бердник);

Вітер котить вулицею якийсь пожмаканий шматок газети. Шарудить листя (В. Лис);

* Образно. Чути, котить прохолоду В плавнях вітер легкокрилий (М. Шпак).

3. розм. Те саме, що ї́хати 1.

Панни засумували та все поглядали на вікна, чи не котять гості з гори у двір (І. Нечуй-Левицький);

Звільна котили [вози] по селу, викликаючи своєю появою з усіх хат купки цікавих (І. Франко);

Кілька разів шофер зупинявся в селах.., скидав ящики з посудом і залізом і, весело наспівуючи, котив далі (В. Кучер);

Уже в машині, коли вони котили по темному нічному шосе, Лукас спитав..: – Чи то не ти наслав на мене цього містера Ора? (П. Загребельний);

Автобус котить по свіжонастеленому асфальті в напрямку Сум (О. Авраменко).

4. розм. Те саме, що коти́тися¹ 2–4.

Темні, аж сині [хмари], клекочуть, здіймаються здоровенними клубками і котять одно проти другого (Панас Мирний);

Коли вийшли з хати на подвір'я, по небу котив повновидий місяць (П. Панч);

Сніговій і далі котив, завивав над полями, але вже не сік обличчя (В. Малик);

Іван був справді розчулений, сльози котили у нього з очей (В. Лис).

5. розм. Те саме, що текти́ 1.

Між горами котить річка глибока (Марко Вовчок);

Котить, грюкає велетенська хвиля (Ю. Яновський);

Багнюка з верхів'їв летіла ракетно, котила потопом, трощила все на своєму шляху (О. Гончар).

◇ (1) Коти́ти / покоти́ти бо́чку на кого – наговорювати щось на кого-небудь, безпідставно звинувачувати когось у чомусь.

Начальник управління котив на нього, Грека, бочку. Це спочатку здивувало Василя Федоровича, а далі обурило (Ю. Мушкетик);

Кляну свій язик слизький, що стільки наязичив, сподіваючись вуйкові угодити, на самого товариша Сталіна бочку котив (В. Дрозд);

Стосенко вдачі був доброї, товариської: коли ти з ним ладком, то й він на тебе не покотить бочку (Є. Гуцало);

– Поясни тепер, – вимогливо сказав він, – чому це ти на полковника Урилова бочку покотив? Хіба те, що він казав, було неправдою? (Л. Кононович);

(2) Хоч гарма́ти коти́:

а) міцний, з надійною опорою.

Лід кріпкий, хоч гармати коти (Номис);

б) (зі сл. спати, заснути і т. ін.) дуже міцно (про сон).

А вже підпилий як засне, То хоч коти гармати, І усом не моргне (Т. Шевченко);

Я на лихо сплю так міцно, що хоч гармати коти, то не прокинусь (І. Нечуй-Левицький);

Коли ж тепер забула про зневагу, то заснула .. таким твердим сном, що хоч гармати коти, то не добудишся (Л. Мартович).