котити

Ї́ХАТИ (про засоби пересування — рухатися в якомусь напрямі), ІТИ́ (ЙТИ), КОТИ́ТИСЯ, КОТИ́ТИ розм. (про автомобіль, віз); МЧА́ТИ, МЧА́ТИСЯ, ЛЕТІ́ТИ, НЕСТИ́СЯ, БІ́ГТИ розм., ГНА́ТИ розм. (швидко); ТЯГТИ́СЯ (ТЯГНУ́ТИСЯ) розм., ПЛЕСТИ́СЯ розм., ТЕЛІ́ЖИТИСЯ діал. (надто поволі). За військом їхала Тишкевичева карета (І. Нечуй-Левицький); З заходу нескінченним потоком ішли зустрічні машини (О. Довженко); Автобус знову котився.. такою ж рівною.. трасою (Я. Баш); Звільна котили (панські вози) по селу (І. Франко); Машини вже мчали по вулицях передмістя (П. Загребельний); Санки летять під білії намети ялин лапатих (Леся Українка); Авто несамовито неслося, вихляючи по мосту (І. Ле); У шумі шин кудись біжать машини (В. Сосюра); За її проханням автобусик уже облітав півсвіту, а тепер жене, ось ще й на Комишанку (О. Гончар); Потяг ледве тягся (О. Досвітній).

Ї́ХАТИ (про людей — пересуватися на якомусь із видів транспорту), ІТИ́ (ЙТИ), КОТИ́ТИ розм., ПОГАНЯ́ТИ розм.; МЧА́ТИ, МЧА́ТИСЯ, ЛЕТІ́ТИ, НЕСТИ́СЯ, ГНА́ТИ розм., ГНА́ТИСЯ розм., МАЙНУВА́ТИ діал. (швидко); СКАКА́ТИ (на коні); ТРЮ́ХАТИ розм. (верхи, повільно); ПЕ́РТИ фам. (на значну відстань). Їхав Кармель далі та все тільки оглядавсь на село Лани (Марко Вовчок); Мати Кібела Пишно в короні зубчатій по Фрігії іде в колісниці (М. Зеров); Кілька разів шофер зупинявся в селах.., скидав ящики з посудом і залізом.. і котив далі (В. Кучер); Дома жінка, діти Батька ждуть і хліба ждуть, Треба далі поганяти, З дому ж виїхав давно (П. Дорошко); Він ("Запорожець") мчав ґрунтовою дорогою поміж високою й густою пшеницею (І. Сочивець); З'їхавши на високий кряж, озирнувсь Кирило Тур, аж із-під гаю хтось мчиться навзаводи на сивому коні (П. Куліш); Він летів пишною каретою й насилу наздогнав Єремію (І. Нечуй-Левицький); Кінна розвідка неслася вздовж вулиці і топтала ворогів (О. Довженко); Шляхом від Бахчисарая до Ак-мечеті гнав вершник шаленим галопом (О. Іваненко); — Скажи, коню, до кого це ви так нагло гнались? — До якоїсь чорнобривки Всю ніч майнували (Т. Шевченко); Скаче вершник по полю, не жаліє коня (С. Голованівський); Попереду верхи трюхав конем Василь Назарович Боженко (Ю. Смолич); Зараз бригада прибула сюди, на останній штурм. Цілу добу перли на повному газі, щоб встигнути... (О. Гончар).

КОТИ́ТИ (пересувати круглий предмет, обертаючи його), СКО́ЧУВАТИ, ТОЧИ́ТИ розм.; КАЧА́ТИ розм. (у різні боки); ПРОКО́ЧУВАТИ (на певну відстань). — Док.: скоти́ти, покоти́ти, сточи́ти, прокоти́ти. Вітер котив курай та перекотиполе (Ю. Яновський); Юрко з Уласом скотили камінь в кутку печери (І. Нечуй-Левицький); Скаже мені робити — під гору камінь точити (Словник Б. Грінченка); І, не послухавши зайчати, їжак схопив отой клубок та як почне його качати й перекидать через дубок (Н. Забіла).

I. КОТИ́ТИСЯ (рухатися, обертаючись), ПРОКО́ЧУВАТИСЯ, КОТИ́ТИ розм.; СКО́ЧУВАТИСЯ (униз). — Док.: покоти́тися, прокоти́ти, прокоти́тися, покоти́ти, скоти́тися. Передні колеса кінь везе, а задні самі котяться (приказка); Дмитро й Шалва по черзі настеляли, знімали й знову мостили на болоті.. дошки, по яких прокочувалися два колеса й човгав ногами товариш (П. Автомонов); Життя — як те колесо котить: того вниз несе, другого вгору підіймає, щоб знову в землю втопити... (Панас Мирний); Їздові попідкладали під колеса каміння, щоб підводи не скочувались униз і коні відпочили (О. Гончар).

РУ́ХАТИ (змінювати положення кого-, чого-небудь внаслідок обертання, коливання, пересування тощо), ПЕРЕМІЩА́ТИ, ПЕРЕМІ́ЩУВАТИ, ВОРУШИ́ТИ, ПОРУ́ШУВАТИ, ВОЗИ́ТИ, ПОДАВА́ТИ, ДВИ́ГАТИ розм.; ЗРУ́ШУВАТИ, ЗДВИГА́ТИ, ЗДВИ́ГУВАТИ (з місця); СУ́НУТИ, ПЕРЕСУВА́ТИ, ПОСУВА́ТИ, СО́ВАТИ (змінювати положення чого-небудь, не відриваючи від поверхні землі тощо); КОТИ́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИ (про хвилі, хмари і т. ін.). — Док.: ру́шити, пору́хати, перемісти́ти, пору́шити, пода́ти, двигну́ти, зру́шити, здвигну́ти, пересу́нути, посу́нути, покоти́ти, прокоти́ти. Чую я: лісун кудлатий тут лежить.., все він рухає й колише у бору (М. Драй-Хмара); Не зневажу добрий рід свій, не стану костей нашого роду рушити (Ганна Барвінок); Війна з блискавичною швидкістю переміщає людей навколо себе (Л. Дмитерко); Підземні джерела тихо ворушать і викидають із дна чисті, перемиті піщинки (Григорій Тютюнник); Чорняві переливи тіней перебігали рядами по вершках дерев, коли вітер порушував їх широким подувом (Юліан Опільський); Не раз і не два опускав він її (вершу), подаючи човен все далі та далі по річці (Панас Мирний); (Мільванов:) Уявляю. Напевно, говорила, що я змінюю напрямок річок, двигаю гори й тому подібне (І. Кочерга); (Долорес:) Чи ти ж того не знаєш, як тяжко зрушити великий камінь? (Леся Українка); А потому зійшлись люди, Київ збудували та Самсона того й лева З місця не здвигали (С. Руданський); Бульдозери.. сунуть її (глину) нагору, на вали, нагортають цілі буртовища (О. Гончар); Чути було, як (за дверима в їдальні) пересувають столи (Ірина Вільде); Соломія дзенькнула ключем у замку й посунула скриню під стіну (І. Нечуй-Левицький); Часом і коло печі свої руки каляє, горшки соваючи (Панас Мирний); А у річці жовтим валом Повінь котить води (І. Франко).

ТЕКТИ́ (про річку, струмок тощо — переміщати свої води в певному напрямі, проходити своєю течією), ПЛИВТИ́ (ПЛИСТИ́), ПЛИ́НУТИ, БІ́ГТИ, КОТИ́ТИ розм., ЛИ́НУТИ рідко; ПРОТІКА́ТИ (проходити своєю течією де-небудь); МЧА́ТИ, МЧА́ТИСЯ (з великою швидкістю, бурхливо); ЛЕЛІ́ТИ (вузьким, невеликим потоком, повільно); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ (СТРУМІ́ТИ) (перев. струменем, вузьким потоком); ДЗЮРЧА́ТИ, ДЗЮРКОТА́ТИ (ДЗЮРКОТІ́ТИ), ДЗЮРИ́ТИ (маленьким струмком). Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Тече ріка, шумить ріка Велично і розлого (М. Рильський); Рівчаками пливуть потоки і підмивають сіно (М. Коцюбинський); Ворскло, Ворскло! Як тихо й ласкаво плинуть чисті твої води (Л. Первомайський); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводої ріки (М. Шпак); Між горами котить річка глибока (Марко Вовчок); Спокійно линуть води Дніпра (С. Скляренко); Під схилом букового лісу протікає потічок (М. Томчаній); Широкий, повноводий, каламутними хвилями мчав Дніпро, вихопившись із звужених скель коло кічкацького мосту (Г. Коцюба); Так далеко, як тільки могло засягнути в присмерках око, мчалися вже не гладкі вали, а запінені білі гребені (Мирослав Ірчан); Прудко біжить та річка гоней із двадцять, до самої луки зеленої, — по луці вже тихо і широко розливається і тихо далі леліє попід гаями, а там у високих очеретах десь пропадає (Марко Вовчок); Мов крізь рожеву млу, струмує синя Рось (М. Рильський); Поміж двома горбами мляво струмила річка (Н. Рибак); Проти них з високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); По балках дзюрчали струмки (З. Тулуб); По узгір'ю дзюркоче струмок (О. Левада).