котитися

КОТИ́ТИСЯ¹, кочу́ся, ко́тишся, недок.

1. чим і без додатка. Обертаючись, пересуватися в певному напрямі.

Давай [Оксана] матері брехати, буцімто Домахи не застала та, йдучи назад, побачила відьму, що клубом котилася (Кв.-Осн., II, 1956, 439);

Котилася тарілочка по крутій горі (Гл., Вибр., 1951, 197);

То не бочка котиться.., це отець Кабанович не то качається, не то йде… (Март., Тв., 1954, 38);

І котилося каміння аж туди.. в безодню… (Тич., II, 1957, 18);

// їхати, переміщатися (про віз, автомобіль і т. ін.).

Віз котився поволі, коні ледве лізли (Кобр., Вибр., 1954, 78);

Автобус знову котився.. такою ж рівною, зеленою і веселою трасою (Баш, Надія, 1960, 36);

// перен., розм. Іти, пересуватися (про юрбу).

Жахлива татарська орда котилася на захід (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 487).

◊ Ко́тяться го́лови — гинуть люди в бою.

І чудно й нудно, як поміркую, Що часто котяться голови буї За теє диво! (Шевч., II, 1953, 32);

Хоч коти́ся:

а) пусто.

Зайдеш Часом до хатини — Хоч котись, не знайдеш Ані стебелини (Граб., І, 1959, 374);

б) рівний, гладенький.

Тепер дорога гарна, хоч котися (Мирний, IV, 1955, 342).

2. Рухатися силою течії, вітру тощо.

З високої вежі вівчарику видко, Як котяться хвилі лиманові швидко (Л. Укр., І, 1951, 20);

Над містом котились валунами сірі, як каміння, хмари (Гончар, IV, 1960, 54);

Дим котився по сонних господах, затуманював голе гілля (Мас., Сорок.., 1957, 319);

// перен., розм. Поширюватися в просторі (про звуки, запахи тощо).

Стук сокири по сухому дереву далеко котився у рожевому морозному повітрі (Коцюб., І, 1955, 70);

Десь пісня котиться дзвінка, Цвіте веселкою тугою (Сос., І, 1957, 433);

// перен., розм. Поширюватися, ставати відомим (про чутки, вістки тощо).

Котилася чутка світом, і невідомо було, хто пустив її перший (Мур., Бук. повість, 1959, 65).

3. резм. Рухатися по небосхилу (про небесні світила).

Сонце котилося все вище та вище по небі (Н.-Лев., II, 1956, 129);

Місяць в небі, як підкова, безумно котиться у світ (Мал., Любов, 1946, 85);

// Падати по кривій (про метеорити).

Глянула на небо, аж над Кишиновом котиться з неба зоря (Н.-Лев., III, 1956, 270);

З небес зірки котилися поволі І гасли в хвилях чорної Двіни (Стельмах, Шляхи.., 1948, 13).

4. Спадати краплями додолу (про сльози, піт і т. ін.).

Буйні краплі поту котилися.. по його чолу й падали на землю, як горох (Коцюб., І, 1955, 305);

Рясні сльози градом котяться по дівочих щоках (Гончар, Маша.., 1959, 9).

◊ Сли́на (сли́нка) ко́титься — дуже хочеться їсти, пити.

Котилась слинка, глядячи на шматочки жовтогарячого балика (Мирний, III, 1954, 268);

— Спасибі, дядино, я не голодний,— а в самого слина так і котиться (Багмут, Опов., 1959, 7).

КОТИ́ТИСЯ², ко́титься, недок. Народжувати малят (про котів, овець та деяких інших тварин).

Весь час, всі думки [Івана] займала турбота.., щоб вівці щасливо котились (Коцюб., II, 1955, 332).